Діти через брак життєвого досвіду часто припускаються помилок. Те, як вони справлятимуться зі своїми невдачами надалі, багато в чому залежить від батьків. Як поводитися дорослим, коли дитина робить щось не так, пояснив ліцензований клінічний психолог, професор Каліфорнійської школи професійної психології Рональд Стонберг.
За словами Стонберга, у ситуаціях, коли дитина зіткнулася з труднощами, батькам важливо заохочувати її звертатися до них із проханням допомогти розібратися в ситуації. Він наголосив, що не варто просто давати дитині готову відповідь. Просити про допомогу – відповідальний спосіб розв’язувати проблеми, і такий підхід варто підтримувати. Уміння вчасно звернутися по підтримку є цінною рисою в будь-якому віці, адже воно свідчить про зрілість, розвинені навички розв’язання проблем і вміння обдумувати свої дії.
Просити про допомогу – не те саме, що чекати готового рішення
Водночас просити про допомогу і очікувати на готову відповідь – різні речі. Якщо дитина звертається до батьків із проханням підказати, як учинити, варто допомогти їй оцінити можливі варіанти або подивитися на проблему під іншим кутом. Стонберг зазначає, що батькам особливо приємно чути, як дитина міркує вголос і намагається самостійно знайти вихід. Такі розмови варто підтримувати щоразу, коли є нагода.
Коли дитина ділиться проблемою, не варто поспішати з готовим рішенням. Бажання втішити її, заспокоїти та одразу все виправити є природним, але такий підхід дає лише тимчасовий результат. Насамперед потрібно вислухати дитину. Психотерапевти часто чують від дітей, що вони не розповідають батькам про свої труднощі, бо, на їхню думку, батьки «все одно не зрозуміють» або «не слухатимуть». Тому важливо не перебивати, уважно слухати і показувати, що ви справді зосереджені на розмові.
Як стати хорошим слухачем
Щоб слухати дитину належним чином, варто пам’ятати про кілька простих правил. По-перше, не поспішайте відповідати. Спершу встановіть зоровий контакт і покажіть, що уважно слухаєте, а уточнювальні запитання можна поставити трохи пізніше. По-друге, будьте терплячими: не квапте дитину і дайте їй можливість спокійно розповісти все, що сталося. По-третє, демонструйте зацікавленість, наприклад, кивайте під час розмови, відкладіть телефон і приберіть усе, що може відволікати.
Також варто звертати увагу не лише на слова, а й на поведінку дитини. Мова тіла може багато розповісти про її стан: чи швидко вона говорить, чи схрещує руки, чи опускає погляд, чи пропускає важливі подробиці. Варто помічати й те, чи проявляються в неї тривога, роздратування або гнів. За потреби ставте прості уточнювальні запитання.
Коли дитина закінчила розповідь, її варто підтримати. Наприклад, можна сказати: «Дякую, що поділився зі мною. Схоже, зараз у тебе багато всього відбувається. Дай знати, якщо я можу чимось допомогти». Після цього, зважаючи на відповідь дитини, можна разом розглянути варіанти, які вона вже обдумала, і запропонувати кілька власних ідей. На цьому етапі завдання батьків – допомогти дитині самостійно знайти вихід, а не вказувати, що саме їй робити. Якщо такі розмови проходять успішно, дитина поступово засвоює важливу думку: до батьків можна звернутися не лише по пораду, а й просто по підтримку.
Джерело: shkola.obozrevatel.com

2924