Мері Маллон увійшла в історію медицини як перша в США безсимптомна носійка небезпечної інфекції, яка щиро не розуміла своєї провини. Її доля стала етичним прецедентом: заради безпеки суспільства здорову жінку назавжди позбавили свободи.

Як ірландська емігрантка стала носійкою небезпечної інфекції?
Мері Маллон народилася 1869 року в ірландському графстві Тірон і ще підлітком емігрувала до США у пошуках кращої долі. Завдяки наполегливості, жорсткому характеру та неабиякому кулінарному хисту вона швидко пройшла шлях від прислуги до високооплачуваної кухарки найбагатших родин Нью-Йорка та його елітних передмість. Проте її кар’єрний успіх супроводжувала моторошна закономірність.
Куди б вона не приходила працювати, незабаром там спалахувала епідемія черевного тифу. Ця хвороба, яка зазвичай асоціювалася з бідними нетрями та антисанітарією, раптом почала косити аристократів у їхніх бездоганно чистих маєтках. Сама ж кухарка залишалася абсолютно здоровою і ніколи не мала жодних ознак недуги. Саме це робило її ідеальним, хоч і мимовільним, біологічним резервуаром для смертоносної бактерії Salmonella typhi.
Масштаб катастрофи став очевидним улітку 1906 року, коли родина нью-йоркського банкіра Чарльза Генрі Воррена орендувала розкішний будинок у містечку Ойстер-Бей на Лонг-Айленді. З 11 осіб, які там перебували, 6 раптово злягли від важкої лихоманки. Власники, побоюючись втрати репутації елітної нерухомості, найняли Джорджа Сопера, видатного інженера-санітара та епідеміолога, який провів блискуче розслідування.
Сопер проаналізував історію працевлаштування Мері з 1900 по 1907 рік і виявив, що з 8 родин, де вона працювала, у 7 сталися спалахи тифу. Головним інструментом передачі інфекції стало її фірмове домашнє персикове морозиво. Оскільки десерт не проходив термічної обробки, бактерії, що потрапляли на їжу з рук кухарки через недотримання базової гігієни, виживали і гарантовано інфікували господарів.
Чому здорову жінку примусово ізолювали на віддаленому острові?
Коли Сопер нарешті розшукав Мері на новій роботі на Парк-авеню і спробував пояснити їй ситуацію, вимагаючи зразки для аналізів, розлючена жінка накинулася на нього з великою виделкою для м’яса, вважаючи вченого божевільним. Така категорична відмова співпрацювати змусила Департамент охорони здоров’я Нью-Йорка діяти радикально: навесні 1907 року кухарку примусово затримали за участі поліції та відомої докторки Сару Джозефіну Бейкер.
Після лабораторного підтвердження наявності бактерій в організмі жінку відправили до карантинної лікарні Ріверсайд на ізольованому острові Норт-Бразер. Для Мері це стало справжнім психологічним пеклом. Вона почувалася чудово, не вірила в існування мікроскопічних бактерій і вважала себе жертвою жорстокої змови влади. У 1910 році, після тривалих судових баталій і гучного суспільного резонансу, новий комісар охорони здоров’я погодився звільнити її за однієї суворої умови: вона мала назавжди відмовитися від професії кухарки.
Маллон дала офіційну присягу, вийшла на волю і спробувала працювати пралею, але ця виснажлива праця приносила мізерний дохід порівняно з кулінарією. Зневірена, бідна, жінка змінила ім’я на Мері Браун і таємно повернулася до улюбленої справи, що призвело до нових фатальних наслідків. У 1915 році в жіночій лікарні Слоун на Мангеттені стався масовий спалах черевного тифу: захворіли 25 медичних працівників, 2 з них померли.
Епідеміологи швидко знайшли джерело інфекції, нову кухарку, якою виявилася втікачка Маллон. Цього разу суспільство й преса не виявили до неї жодного співчуття, і вона назавжди отримала прізвисько Тифозна Мері. Жінку негайно заарештували вдруге і повернули на острів Норт-Бразер, де вона провела решту життя у суворій ізоляції, працюючи мийницею пробірок у місцевій лабораторії. У 1932 році вона перенесла важкий інсульт, який частково паралізував її та прикував до ліжка. У листопаді 1938 року жінка померла від пневмонії у 69 років.
Загалом доведено, що Мері безпосередньо заразила щонайменше 51 людину, 3 з яких загинули, хоча реальні цифри інфікованих можуть бути значно вищими. Її історія досі залишається наріжним каменем у світовій медичній етиці, яскраво демонструючи болісний конфлікт між правами окремої людини та правом суспільства на біологічну безпеку.
Джерело: 24tv.ua

2912