Одні з найдавніших на Землі складних тварин могли зберегтися завдяки драматичним коливанням рівня моря та системі глибоких підводних каньйонів. До такого висновку дійшла команда під керівництвом Університету Аделаїди, проаналізувавши породи в Південній Австралії, повідомляє Sci.News.

Дослідники вивчали підніжжя підрозділу порід, відомого як Едіакарський горизонт (Ediacara Member) у горах Фліндерс. Тут зосереджена одна з найрізноманітніших колекцій едіакарських скам’янілостей у світі — м’якотілі відбитки перших тварин, що жили понад 540 мільйонів років тому.
Глибокі долини на давньому шельфі
Протягом десятиліть палеонтологи сперечалися, що сформувало ерозійну поверхню під Едіакарським горизонтом і чи виникла вона на суходолі чи під водою. Нова робота дає чіткішу картину змін давнього ландшафту до та під час формування цих унікальних відкладів.
Після детального опису понад 3 000 м розрізів порід і картування місцевості за супутниковими моделями рельєфу команда виявила, що ця поверхня розсічена глибокими долинами, зорієнтованими на південний схід. Окремі структури досягають 280 м глибини та майже 6 км завширшки.
На дні цих долин лежать уламки зруйнованих порід, перекриті шарами, які утворилися внаслідок підводних зсувів і потоків, насичених осадом. На думку авторів, такі глибокі форми рельєфу надто великі, щоб їх могли вирізати лише річки.
Вони припускають, що долини почали формуватися як підводні каньйони, які врізалися в давній континентальний шельф, можливо, в період низького глобального рівня моря. Коли частини шельфу ненадовго оголювалися, річки могли додатково їх поглиблювати й розширювати.
Швидке затоплення і “вікно” збереження
За інтерпретацією вчених, подальше швидке підвищення рівня моря затопило регіон і заповнило каньйони осадом. Це поховало морське дно на глибині, куди майже не діставали штормові хвилі.
Такі умови створили рідкісне “вікно” надзвичайної збереженості, коли відбитки м’якотілих організмів могли вціліти. Саме в цих відкладах нині знаходять багаті горизонти едіакарських скам’янілостей — тонкі втиснення перших тварин, зокрема таких форм, як Quaestio simpsonorum.
Дослідники зазначають, що подібна послідовність падіння, а потім різкого підйому рівня моря простежується в породах того ж віку у Східній Європі та в інших регіонах. Це натякає, що такі коливання могли мати глобальний характер, а не бути місцевою особливістю басейну в Південній Австралії.
Комбінація глобальних і локальних процесів
За словами авторів, дані свідчать про поєднання змін рівня моря з місцевими геологічними процесами, які моделювали давній басейн. Ця еволюція рельєфу та умов осадонакопичення проклала шлях до формування надзвичайно багатих на рештки шарів.
Багато едіакарських скам’янілостей зберігаються як дуже делікатні відбитки м’якотілих організмів. Такі структури можуть вціліти лише за дуже специфічних умов: потрібні швидке поховання осаду, захист від сильних хвиль та відсутність інтенсивного перемішування дна. Дослідники наголошують, що підйом рівня моря відіграв важливу роль у створенні саме таких умов.
Робота демонструє, як поєднання польових вимірювань, аналізу розрізів порід і дистанційного зондування допомагає відтворити події кінця едіакарського періоду. Вона також підкреслює, що для розуміння походження найдавніших тварин важливо враховувати не лише самі скам’янілості, а й геологічне середовище, яке дозволило їм зберегтися протягом сотень мільйонів років.
Дослідження опубліковане в журналі Earth and Planetary Science Letters і описує підводні каньйони та коливання рівня моря пізнього едіакару на прикладі Едіакарського горизонту Південної Австралії.
Давні каньйони морського дна зберегли найстаріші рештки тварин з’явилася спочатку на Цікавості.

2910