2834
У XVIII столітті шведи створили кахельну піч kakelugn, яка могла обігрівати будинок протягом 10–12 годин після того, як згасали дрова. Її секрет полягав у спеціальних димових каналах, що накопичували тепло в масивній кладці, а не одразу випускали його через димохід.
Чому шведам було важливо економити тепло
Суворі скандинавські зими змушували жителів Швеції шукати ефективні способи опалення будинків. У XVIII столітті ця проблема стала особливо гострою, адже деревина була надзвичайно цінним ресурсом.
Величезну кількість дров споживала шведська залізоробна промисловість. Водночас деревина була основним паливом для опалення житла, тож її економія мала велике значення.
У більшості тодішніх будинків використовували відкриті каміни, але в них був суттєвий недолік: значна частина тепла разом із гарячим димом виходила назовні через димохід.
Як працювала піч і що ще допомагало зберігати тепло
У 1767 році шведська влада доручила генералу Фабіану Вреде та архітектору Карлу Югану Кронстедту розробити економнішу систему опалення. Результатом стала вдосконалена кахельна піч kakelugn, яка дозволяла ефективніше використовувати тепло від спалювання дров.
Головною особливістю винаходу була внутрішня конструкція. На відміну від звичайного каміна, гарячий дим не потрапляв одразу до димоходу. Спочатку він проходив складною системою довгих звивистих каналів і поступово віддавав тепло цегляним стінкам та керамічному облицюванню.
Масивна кладка працювала як накопичувач теплової енергії. Після згасання вогню нагріта цегла ще багато годин віддавала тепло в приміщення. Добре збудована kakelugn могла підтримувати обігрів ще 10–12 годин, тож господарям нерідко вистачало двох розпалювань на добу, вранці та ввечері.
Важливу роль відігравала також вага конструкції. Великі шведські печі могли важити понад одну тонну, що дозволяло накопичувати значну кількість тепла. Чим масивнішою була кладка, тим більше тепла вона зберігала, і саме поєднання внутрішніх димових каналів та товстих стінок забезпечувало тривалий обігрів.
Ефективність шведських будинків залежала не лише від печей. Місцеві жителі також використовували прості способи зменшення тепловтрат. Наприклад, щілини між колодами дерев’яних стін заповнювали мохом і глиною, що допомагало захищати приміщення від протягів і проникнення холодного повітря.
Додаткову роль відігравало й планування житла. У старих шведських будинках часто робили невеликі кімнати з низькими стелями, адже для їх обігріву потрібно було менше енергії. Такі рішення були особливо корисними в регіонах, де зимова температура могла опускатися до мінус 30 градусів. Поєднання теплоізоляції та масивної печі допомагало підтримувати комфортні умови навіть під час сильних морозів.
Згодом kakelugn стала характерним елементом шведських осель. Її використовували не лише як джерело тепла, а й як важливу частину внутрішнього оздоблення. Печі облицьовували глазурованою керамікою та прикрашали декоративними візерунками, тож вони могли бути помітним елементом інтер’єру.
Після поширення центрального опалення чимало старовинних кахельних печей демонтували. Однак сьогодні на тлі інтересу до ощадливого використання енергії традиційна шведська kakelugn знову привертає увагу як конструкція, що дозволяє зберігати тепло протягом 10–12 годин після згасання вогню.
Джерело: expert.in.ua
