2405
Відкриття Марії Кюрі дали людству потужну зброю проти смертельних хвороб, але для неї самої стали невидимою повільною отрутою. Її історія показує не лише тріумф людського інтелекту, а й фатальну ціну, яку доводиться платити за право зазирнути у найтемніші таємниці природи.
Як донька збіднілого вчителя обдурила імперську систему та підкорила Сорбонну?
Варшава кінця ХІХ століття була містом, де мрії про вищу освіту для жінок розбивалися об суворі заборони Російської імперії, яка тоді контролювала значну частину Польщі. Марія Склодовська, донька збіднілого вчителя фізики та математики, змалку виявляла феноменальні здібності до точних наук, але двері офіційних університетів були для неї зачинені.
Жага до знань виявилася сильнішою за імперські закони: дівчина стала слухачкою таємного Летючого університету (Uniwersytet Latający). Це був підпільний навчальний заклад, який постійно змінював локації, щоб уникнути поліцейських облав. Лекції там читали пошепки, а підручники ховали під сукнями.
Марія розуміла, що на батьківщині її науковий потенціал задихнеться, і уклала пакт зі старшою сестрою Броніславою. Кілька років майбутня двічі лауреатка Нобеля працювала гувернанткою у провінції, віддаючи майже всі гроші сестрі, щоб та вивчилася на лікарку у Парижі. Лише у 1891 році, у 24 роки, Марія купила квиток 4 класу на потяг до Франції та вступила до омріяної Сорбонни.
Паризькі роки були сповнені аскетизму, що межував із виживанням. Марія мешкала у крижаній мансарді, де взимку вода замерзала в умивальнику, а раціон часто складався лише з хліба, редиски та чаю. Через це студентка неодноразово непритомніла від виснаження просто у лабораторії. Проте її розум працював без упину: вона здобула ступені з фізики та математики, ставши однією з найкращих на курсі. Саме тоді, у 1894 році, доля звела її з П’єром Кюрі, талановитим французьким фізиком, який став її чоловіком і найвідданішим соратником у дослідженнях.
Чому тріумф геніальної вченої Марії Кюрі став її найстрашнішим вироком?
У старому дірявому сараї, де влітку стояла нестерпна спека, а взимку гуляв крижаний вітер, Марія власноруч перемішувала важким залізним ломом тонни уранової смолки (настурану). У 1898 році ця праця увінчалася успіхом: світ дізнався про два нових елементи, полоній, названий на честь батьківщини Марії, та радій. За дослідження радіоактивності у 1903 році Марія, П’єр та Анрі Беккерель здобули Нобелівську премію з фізики.
Трагічна загибель П’єра під колесами кінного екіпажу у 1906 році розбила серце Марії, але не зупинила її науковий запал. Вона зайняла його кафедру, ставши першою жінкою-професором в історії Сорбонни, а у 1911 році здобула другу Нобелівську премію, цього разу з хімії, за виділення чистого радію. Під час Першої світової війни вона створила мобільні рентгенівські установки, відомі як Petites Curies («Маленькі Кюрі»), і разом із донькою Ірен особисто виїжджала на лінію фронту.
Проте наука виявилася безжальною. На початку ХХ століття людство ще не усвідомлювало руйнівної сили іонізаційного випромінювання, тож світ охопила справжня «радієва істерія». Смертельно небезпечний елемент почали додавати у зубну пасту, омолоджувальні креми, пудру, шоколад і навіть питну воду, рекламуючи їх як панацею від усіх хвороб. Сама Марія роками носила ампули з ізотопами у кишенях халата і працювала з рентгенівськими апаратами без жодного захисту.
Радіація повільно, але невідворотно руйнувала її ДНК. 4 липня 1934 року вчена померла у санаторії Сансельмоз від апластичної анемії, хвороби кісткового мозку, спровокованої багаторічним опроміненням. Її щоденники, лабораторні зошити й навіть кухонна книга досі настільки радіоактивні, що їх зберігають у свинцевих ящиках Національної бібліотеки Франції, а дослідники можуть торкатися їх лише у захисних костюмах.
Джерело: 24tv.ua