1635
Стабільність Сонячної системи здається непорушною, адже планети рухаються орбітами мільярди років. Проте нові чисельні моделі нагадують: цей порядок не вічний. Коли Сонце наблизиться до завершення свого життя, зміни його маси можуть серйозно порушити рух планет.
Що з’ясували дослідники
Учені давно знають про невеликий ризик орбітальної нестабільності Меркурія. За деякими оцінками, протягом наступних п’яти мільярдів років шанс великих змін його орбіти становить приблизно один відсоток. Але майбутні події можуть стосуватися не лише внутрішніх планет.
Приблизно через п’ять мільярдів років Сонце почне розширюватися й перетворюватися на червоного гіганта. Його зовнішні шари сягнуть орбіт найближчих планет, а подальша еволюція завершиться утворенням білого карлика — щільного залишку зоряного ядра.
Що означають результати
Під час цих змін Сонце втратить значну частину маси. Планети реагуватимуть на ослаблення гравітаційного тяжіння, поступово переходячи на інші орбіти. За одним сценарієм цей процес буде порівняно плавним, але інші моделі допускають нерівномірну втрату речовини, яка здатна різко посилити нестабільність.
У розрахунках зовнішні планети іноді міняються орбітальними конфігураціями або залишають систему. Серед можливих сценаріїв згадують викидання Урана чи Нептуна, а подекуди й серйозні зміни руху Сатурна. Це результати моделювання, а не прогноз конкретної дати катастрофи.
Нові роботи підкреслюють, що навіть гігантські планети можуть не пережити старіння Сонця у звичному нам порядку. Для Землі це суто далека перспектива, але для астрофізики — важлива нагода перевірити, як еволюція зорі керує долею навколишніх світів.
