4017
Перехід на українську мову для частини людей стає не лише зміною щоденної звички, а й приводом по-новому подивитися на власне минуле. Клінічна психологиня Богдана Валігура пояснює, що разом із переосмисленням російського культурного та інформаційного впливу можуть з’являтися сором, провина й самозвинувачення: людина починає дорікати собі за те, що раніше не помічала певних речей, споживала російський контент або вважала звичним те, що сьогодні оцінює зовсім інакше.
За словами психологині, такий внутрішній конфлікт виникає через зміну системи координат. Те, що колись здавалося нейтральним і звичайним, після отримання нових знань може сприйматися як частина ширшого колоніального контексту. Людина переглядає власні погляди, згадує попередні рішення й може оцінювати себе теперішніми критеріями, ніби вона мала знати все ще багато років тому. Саме тут і виникає небезпечна пастка — перетворити переосмислення на жорстке самопокарання.
Валігура наводить і власний досвід: раніше вона розмовляла російською, значною мірою жила у російському інформаційному просторі та не цікавилася політичними й історичними питаннями так, як тепер. Пізніше переосмислення цього досвіду викликало сильний сором. Подібна реакція знайома багатьом людям, які після 2022 року змінили мову спілкування, контент, який споживають, або ставлення до української культури.
Складність полягає ще й у тому, що разом із новими знаннями людина може вперше побачити масштаб історичного насильства, русифікації, колоніальних практик і культурних втрат. Це не просто інтелектуальна інформація: вона зачіпає ідентичність, родинні історії та власну біографію. Через це процес може бути емоційно важким і викликати бажання дистанціюватися від теми.
Психологиня наголошує, що сором стає особливо руйнівним, коли людина переходить від оцінки конкретної поведінки до оцінки самої себе. Замість думки «я тоді не розуміла цього» з’являється «зі мною щось не так», «я була дурною» або «я винна». Такий підхід не допомагає змінюватися, а навпаки може вести до ізоляції й небажання говорити про складні переживання.
Саме тому важливо проговорювати цей досвід із людьми, які здатні підтримати без приниження й моралізаторства. Це може бути близьке коло, тематична спільнота або психотерапія. Коли переживання отримує слова, людині легше відділити власну відповідальність за теперішні рішення від обставин і середовища, в яких формувалися її попередні погляди.
Перехід на українську в такому контексті може бути не доказом минулої «неправильності», а свідченням того, що погляди людини змінюються разом із новими знаннями та досвідом. Переосмислення не потребує заперечення власної біографії: значно корисніше визнати минуле, зрозуміти, як воно сформувалося, і вирішити, яким буде наступний крок.
