985
Давній майже повний таз неандертальця, знайдений у печері Кебара в Ізраїлі, допоміг пояснити дивну рису сучасної анатомії людини: чому таз у чоловіків і жінок має настільки різну форму. Новий аналіз, описаний у журналі Scientific Reports і узагальнений на сайті Sci.News, показує, що за низкою ключових ознак таз неандертальських чоловіків більше нагадує жіночий таз сучасних людей, ніж чоловічий.
Що саме порівнювали вчені
Професорка Елла Бін (Ella Been) з Академічного коледжу Оно та її колеги нагадують, що до відкриття майже повного чоловічого тазу неандертальця на початку 1980-х років про цю частину їхнього скелета було відомо дуже мало. Окремі фрагменти, які знаходили раніше, лише натякали на суттєві відмінності між тазом неандертальців і сучасних людей, передусім чоловіків.
У новому дослідженні команда порівняла таз скелета Kebara 2 з печери Кебара, ще один неандертальський таз із Сіма-де-лос-Уесос в Іспанії, а також 63 чоловічі і 28 жіночих тазів сучасних людей. Це дозволило простежити, як саме відрізняється будова цієї кісткової «чаші» у різних груп гомінінів.
Неочікувана схожість з жіночим тазом
Виявилося, що за кількома важливими параметрами чоловіки-неандертальці більше схожі на сучасних жінок, ніж на сучасних чоловіків. Ключова відмінність стосується положення кульшових суглобів, або вертлюжних западин (ацетабул).
У сучасних чоловіків ці суглоби розташовані більш уперед на краю таза. З цим пов’язане й інше: верхня гілка лобкової кістки (superior pubic ramus), що тягнеться до передньої частини таза, у них коротша й товстіша. У неандертальських чоловіків кульшові суглоби зміщені назад, а гілка лобкової кістки довша й тонша — саме таку конфігурацію мають і сучасні жінки.
Таз як природний амортизатор
Професор Йоель Рак (Yoel Rak) з Тель-Авівського університету та його колеги пропонують пояснення, чому чоловічий таз Homo sapiens набув іншої форми. За їхньою моделлю, зміщення кульшових суглобів уперед перетворило таз на своєрідний амортизатор під час ходьби на двох ногах.
Під час кожного кроку центр мас тіла трохи опускається вниз. Це створює навантаження на суглоби й вимагає додаткової енергії, щоб знову підняти тіло для наступного кроку. Нова геометрія чоловічого таза, за версією дослідників, дозволяє м’язам стегна пом’якшувати це «провалювання» центру мас, накопичувати потенціальну енергію в момент кроку, а потім одразу її вивільняти, ніби підштовхуючи тіло вгору до наступного кроку.
У такій конфігурації таз працює як природна система амортизації та повернення енергії. Це може зменшувати витрати енергії, підвищувати ефективність ходьби й давати перевагу під час тривалих переходів пішки.
Переміщення кульшових суглобів уперед вимагало й додаткових структурних змін: зокрема, потовщення лобкової кістки та поглиблення передньої частини таза, щоб витримувати нові механічні навантаження.
Еволюційний поділ шляхів Homo sapiens і неандертальців
Автори роботи припускають, що така адаптація виникла вже після еволюційного розходження ліній неандертальців і Homo sapiens. На їхню думку, сучасні жінки зберегли більш давню, «предкову» конфігурацію таза, оскільки зміни, які звузили б або надто поглибили таз, могли б заважати пологам.
Таким чином, різниця між чоловічим і жіночим тазом у сучасних людей може відображати компроміс між ефективністю ходьби та вимогами народження дитини. Чоловічий таз більше «налаштований» на амортизацію й економію енергії під час руху, тоді як жіночий — на безпечне проходження плода через родові шляхи.
Чому це важливо сьогодні
Професорка Елла Бін підкреслює, що питання еволюції людини не обмежуються далеким минулим. Розуміння того, як формувався наш механізм ходьби, може бути корисним для сучасних досліджень у галузі біомеханіки, опорно-рухової медицини, реабілітації та профілактики травм.
Погляд через призму неандертальців дозволяє краще зрозуміти будову тіла сучасної людини та причини відмінностей між чоловіками й жінками, які ми спостерігаємо навіть у повсякденній ході.
Неандертальський таз пояснює різну ходу чоловіків і жінок з’явилася спочатку на Цікавості.
