170
Восени 2024 року біля північно-західного узбережжя Північної Америки зафіксували рідкісну поведінку південних резидентних косаток — носіння лососів на головах, яка востаннє спостерігалася в 1980-х роках.
Уперше така поведінка була помічена влітку 1987 року серед південних резидентних косаток (Orcinus orca) у системі заток П’юджет-Саунд. Тоді самка зі стада K почала носити тушку лосося, і ця незвичайна традиція швидко поширилася серед інших китоподібних із трьох стад — K, J і L. Проте вже наступного року її підтримували лише кілька особин, а згодом традиція зникла. Цієї осені, через майже чотири десятиліття, її повернення зафіксували дослідники: фотограф Джим Пасола побачив дорослого самця косатки на ім’я Ожина (J27 Blackberry), який утримував кету (Oncorhynchus keta) на голові.
Причини цієї поведінки залишаються незрозумілими, хоча існує кілька гіпотез. За однією з них, косатки могли використовувати рибу як “резервну їжу”, адже в роки з високою чисельністю лососів їм було важко споживати всю здобич одразу. Подібну стратегію зберігання здобичі використовують косатки, які полюють на морських ссавців, утримуючи частини здобичі грудними плавниками. Оскільки лососі занадто малі для такого способу, південні косатки могли адаптувати цей механізм, розміщуючи рибу на голові.
Інша гіпотеза припускає, що ця поведінка могла бути неадаптивною і мала радше ігровий характер. За умов достатку їжі косатки могли витрачати час на розваги, використовуючи туші риб як “іграшки”. Подібне пояснення підтримується соціальним характером цих тварин і їхньою схильністю до колективного навчання.
Повернення традиції в 2024 році, ймовірно, пов’язане з великою кількістю кет у затоках П’юджет-Саунд, що нагадує ситуацію 1987 року. Дослідники також вважають, що косатки, які були молодими у 1980-х роках і могли пам’ятати цю поведінку, відновили її після кількох десятиліть. Проте залишається невідомим, чи стане ця традиція широко поширеною серед сучасної популяції.
Попри унікальність такої поведінки, південні резидентні косатки залишаються під загрозою зникнення. Їхня чисельність становить менше 75 особин, і основною загрозою для них є дефіцит улюбленої їжі — чавичі (Oncorhynchus tshawytscha). Також власні звички косаток, зокрема постійна опіка матерями своїх дорослих синів, впливають на зниження народжуваності. Це підкреслює вразливість цієї популяції, яка потребує додаткового захисту та моніторингу.
