2503
Озера в річковій системі працюють не просто як резервуари, через які вода повільніше рухається до моря. Дослідження 32 пов’язаних мереж озер і струмків у північній Швеції показало: що більша частка озер у такій мережі, то більше вуглецю встигає перетворитися на газ і повернутися в атмосферу замість того, щоб бути винесеним течією далі.
Річки й струмки постійно отримують органічний та неорганічний вуглець із ґрунтів і рослинності навколишнього ландшафту.
Частина цього вуглецю переноситься вниз за течією, потрапляє у великі річки й зрештою може досягати океану.
Інша частина перетворюється мікроорганізмами або через хімічні процеси на вуглекислий газ і виходить із води в атмосферу.
Ключовим виявився час, який вода проводить усередині всієї мережі. Дослідники називають його network residence time.
У швидкому струмку вода може пройти ділянку дуже швидко. Озеро різко уповільнює рух і створює час для переробки розчиненої органічної речовини.
У 32 шведських мережах цей час варіювався від лише 42 хвилин до 29 років.
Майже всю різницю створювали саме озера.
Команда проводила вимірювання у чотири сезонні фази: під час весняного танення снігу, на початку літа, в період пізньолітньої межені та під час осіннього високого стоку.
Вуглекислий газ вимірювали більш ніж на 360 ділянках струмків і в 42 озерах. Паралельно оцінювали, скільки розчиненого вуглецю продовжує рухатися вниз за течією.
Результат був виразним. Мережі з удесятеро більшою площею водної поверхні мали приблизно в 35 разів довший час утримання води.
Відносно обсягу вуглецю, що експортувався вниз за течією, вони виділяли в атмосферу приблизно в 1,8 раза більше вуглецю.
Одне з можливих пояснень — мікроби отримують більше часу для розкладання розчиненої органічної речовини. У результаті утворюється CO₂, який переходить із води в повітря.
Автори, однак, наголошують, що не вимірювали всі окремі процеси безпосередньо, тому не можуть приписати всю різницю лише мікробному розкладанню.
Сезон також мав велике значення. Частка вуглецю, що поверталася в атмосферу відносно експорту вниз за течією, була найнижчою навесні та восени й найвищою влітку.
У теплий і сухий період потік води слабший, тому вона довше перебуває в системі. Вища температура також прискорює частину біохімічних реакцій.
Цікаво, що загалом більше CO₂ у досліджених системах виділяли саме струмки, а не озера. Роль озер полягала в тому, що вони змінювали баланс усієї мережі.
Озера можуть одночасно накопичувати частину вуглецю в донних відкладах, тому їх не можна описувати лише як джерело викидів.
Автори вважають, що глобальні оцінки вуглецевого циклу мають розглядати озера, струмки, болота, водосховища та заплави як взаємопов’язану систему. Те, як вода розподілена між цими елементами, може бути не менш важливим, ніж її загальний обсяг.
