Розслідування двох газетних репортерів зірвало маску з найвищих ешелонів влади, викривши систему прослуховування, шантажу та політичного саботажу. Через цю токсичну павутину брехні Річард Ніксон з ганьбою покинув Білий дім, чого до нього не робив жоден американський президент.

Як шматок клейкої стрічки зруйнував імперію Річарда Ніксона?
Ніч на 17 червня 1972 року у Вашингтоні була задушливою, але справжня буря збиралася в коридорах елітного комплексу “Вотергейт”. Охоронець Френк Віллс помітив, що замки на кількох дверях підвального рівня заклеєні звичайною клейкою стрічкою, щоб вони не замикалися автоматично. Він зняв стрічку, але за кілька хвилин вона з’явилася знову, і чоловік негайно викликав поліцію.
Правоохоронці затримали п’ятьох чоловіків, які встановлювали “жучки” та фотографували конфіденційні документи в офісі Національного комітету Демократичної партії. Серед заарештованих був Джеймс Маккорд, колишній офіцер ЦРУ та чинний співробітник Комітету з переобрання президента (CRP).
Адміністрація Білого дому назвала інцидент “третьосортною крадіжкою” і намагалася применшити його значення перед виборами. Стратегія спрацювала: Ніксон тріумфально переобрався на другий термін у листопаді 1972 року, здобувши перемогу у 49 з 50 штатів.
Репортери газети The Washington Post Боб Вудворд та Карл Бернстайн не відпустили цю історію. Спираючись на підказки таємного інформатора на прізвисько “Глибока пелька” (у 2005 році стало відомо, що це був заступник директора ФБР Марк Фелт), вони крок за кроком розплутували складний клубок фінансових махінацій.
Журналісти документально довели, що стодоларові купюри з послідовними номерами, знайдені у зламувачів, походили з таємного фонду Комітету з переобрання президента, який контролювали найближчі соратники Ніксона. Це був не просто злам, а ключовий елемент політичного шпигунства, санкціонованого на найвищому державному рівні.
Чому секретні плівки стали вироком для 37-го президента США?
Влітку 1973 року під час телевізійних слухань у Сенаті колишній помічник президента Олександр Баттерфілд під присягою повідомив, що в Овальному кабінеті встановлена система аудіозапису, яка роками фіксувала кожну розмову Ніксона. Ці магнітні плівки могли дати відповідь на головне питання: що саме знав президент і коли він про це дізнався.
Ніксон прикривався доктриною “привілею виконавчої влади”, але 20 жовтня 1973 року наказав звільнити незалежного спецпрокурора Арчібальда Кокса. Це стало “Різаниною суботнього вечора”: негайно відставку подали і генпрокурор, і його заступник, які відмовилися виконувати антиконституційний наказ. Цей крок викликав хвилю народного гніву і запустив імпічмент у Палаті представників Конгресу США.
24 липня 1974 року Верховний суд одноголосно зобов’язав президента передати невідредаговані записи окружному суду, а згодом вони потрапили до нового спеціального прокурора. Серед них була так звана “плівка з димуючим пістолетом” (Smoking Gun tape), записана 23 червня 1972 року, всього через 6 днів після зламу у Вотергейті. На ній Ніксон наказував використати ресурси ЦРУ, щоб заблокувати розслідування ФБР.
Усвідомивши неминучість імпічменту, ввечері 8 серпня 1974 року Ніксон звернувся до нації з прощальною промовою. Наступного дня, 9 серпня, він підписав лист про відставку, ставши першим і єдиним в історії США президентом, який добровільно склав свої повноваження.
Вотергейтський скандал змінив американську політику і залишив по собі глибоку недовіру суспільства до влади. Водночас він показав силу демократичних інститутів: жодна людина, навіть президент найсильнішої країни світу, не стоїть вище закону.
Джерело: 24tv.ua

2938