Магнітні поля Урана й Нептуна можуть помітно змінювати свою структуру протягом кількох десятиліть. До такого висновку дійшли автори комп’ютерних моделей, які відтворили характерні особливості обох планет. Ключовою умовою стало зростання електропровідності речовини з глибиною.

Що показали комп’ютерні моделі
Дослідження опубліковане в журналі Communications Physics 3 листопада 2026 року. Розрахунки показали можливі зміни сили й напрямку магнітного поля після прольотів апарата «Вояджер-2». Основою для порівняння залишаються вимірювання кінця 1980-х років.
За даними NASA, «Вояджер-2» пройшов поблизу Урана 24 січня 1986 року, а поблизу Нептуна — 25 серпня 1989 року. Він залишається єдиним апаратом, який відвідав обидві планети. Для близького вивчення Урана зонд мав лише 5,5 години.
На кожному з крижаних гігантів магнітне поле безпосередньо виміряли лише під час одного прольоту. У новій роботі можливу еволюцію цих полів дослідили чисельно. Автори допускають як періоди швидких змін, так і проміжки, коли структура довго зберігає відносну стабільність.
Моделі мали відтворити поле, яке помітно відрізняється від звичної картини з двома головними магнітними полюсами. В Урана й Нептуна на осьовий диполь припадає лише близько 12% магнітної енергії біля поверхні. Для інших відомих планетарних динамо автори наводять діапазон 74–98%.
Роль провідності та води
Планетарне динамо створює магнітне поле завдяки руху електропровідної рідини всередині планети. У розрахунках учені змінювали внутрішню будову й розподіл провідності. Її зростання в глибині допомогло отримати складні несиметричні поля з великими особливостями, схожими на дані «Вояджера-2».
Як пояснює Інститут геофізики Техаського університету в Остіні, за високих температур і тиску молекули води можуть розпадатися на іони. За таких умов речовина здатна краще проводити електрику. Провідний автор роботи — дослідник університету Чі Янь.
Магнітний диполь Урана нахилений до осі обертання на 59 градусів, Нептуна — на 47 градусів. Для Землі цей кут становить близько 11 градусів. За словами Яня, в окремі відрізки модельного часу нахил у крижаних гігантів змінювався на десятки градусів протягом кількох десятиліть, а в інші — лише трохи.
Для перевірки цієї картини дослідники аналізують інфрачервоні зображення полярних сяйв із телескопа «Джеймс Вебб». Форма сяйв і структура іоносфери можуть допомогти відновити сучасну конфігурацію магнітних полів. Кампанію спостережень очолив професор Нортумбрійського університету Том Сталлард.
Команда планує об’єднати знімки сяйв, початкові магнітні вимірювання «Вояджера-2» і нові розрахунки динамо. Таке зіставлення має допомогти оцінити нинішню структуру полів. Для повнішого вивчення надр Урана й Нептуна автори вважають необхідними нові космічні місії до крижаних гігантів.
Джерело: amoledo.com

2904