Люди наприкінці життя часто розуміють, що надто багато часу віддавали роботі й замало уваги приділяли близьким. Медсестра госпісу Бронні Вейр, яка роками доглядала за невиліковно хворими пацієнтами, розповіла, які втрачені можливості найчастіше змушували їх шкодувати про минуле.

Багаторічна робота у сфері паліативної допомоги дозволила Бронні Вейр спостерігати, як змінюється ставлення людей до власного життя перед смертю. Пацієнти згадували свої рішення, переосмислювали пріоритети та говорили про те, що хотіли б зробити інакше.
За словами медсестри, люди проходили через різні емоційні стани. Спочатку вони могли відчувати страх, заперечення чи гнів, згодом каяття, а наприкінці поступово приходили до прийняття неминучого. Вейр зазначала у своєму блозі, що всі пацієнти, за якими вона доглядала, зрештою знаходили внутрішній спокій. Проте перед цим багато хто відверто розповідав про найбільші розчарування свого життя.
Надмірна зосередженість на роботі
Особливо часто повторювався жаль через надмірну зосередженість на кар’єрі. Люди усвідомлювали, що роками віддавали роботі час, який могли провести з дітьми, партнерами та друзями.
Найвиразніше цю закономірність медсестра спостерігала серед чоловіків. За її словами, всі чоловіки, яких вона доглядала, глибоко шкодували про роки, проведені в постійній гонитві за робочими досягненнями. Багато пацієнтів зізнавалися, що пропустили важливі моменти дорослішання власних дітей, а інші шкодували, що не змогли повноцінно насолодитися спілкуванням зі своїми партнерками.
Подібні переживання траплялися і серед жінок. Проте серед представниць старшого покоління вони були менш поширеними, оскільки в минулому жінки рідше виконували роль основних годувальниць родини.
Бронні Вейр звернула увагу на те, що люди часто пов’язують успішне життя з високими доходами та професійними досягненнями. Водночас вони не завжди помічають, скільки особистого часу витрачають заради кар’єри. На думку медсестри, одним зі способів змінити ситуацію може бути свідоме спрощення способу життя: відмова від частини необов’язкових витрат здатна зменшити потребу в постійному збільшенні доходів. За її спостереженнями, більше вільного часу відкриває нові можливості, зокрема для заняттів і стосунків, які приносять задоволення.
Нездійснені бажання та втрачені стосунки
Однак надмірна зайнятість була не єдиним джерелом жалю серед пацієнтів госпісу. Багато хто наприкінці життя згадував про власні бажання, які так і не наважився здійснити. Серед поширених переживань була також нездатність жити відповідно до власних переконань: люди шкодували, що надто часто підлаштовувалися під очікування інших і не дозволяли собі робити те, чого насправді хотіли.
Ще однією причиною жалю ставало придушення власних емоцій. Деякі пацієнти усвідомлювали, що роками приховували почуття й не говорили близьким про важливі для них речі. Окреме місце посідала втрата зв’язку з друзями: люди згадували стосунки, які поступово зникли через постійну зайнятість і брак спілкування.
Також пацієнти шкодували, що не дозволяли собі бути щасливими. Водночас саме надмірна відданість роботі та втрачений час із родиною залишилися одними з найчастіших жалів, які Бронні Вейр спостерігала протягом багатьох років роботи в госпісі.
Джерело: expert.in.ua

2938