1199
Уперше вчені отримали прямий генетичний доказ того, що вірус натуральної віспи потрапив до Америки саме з приходом європейських колонізаторів. Матеріалом стали дві муміфіковані інкські особи — доросла жінка й дорослий чоловік, поховані на цвинтарі Камаронес-9 на півночі Чилі. Люди жили в проміжку приблизно між 1492 і 1631 роками, тобто якраз на межі доколоніальної та ранньоколоніальної епох.
Дослідники під керівництвом обчислювального біолога Бруно Ромеро Гонсалеса та генетика Шіґекі Накаґоме з Триніті-коледжу в Дубліні виділили ДНК вірусу варіоли безпосередньо з кісткової тканини мумій. Розшифровані геноми виявилися майже ідентичними, що вказує на єдиний спалах чи один циркулюючий штам. Порівняння давніх і сучасних геномів показало, що знайдений вірус належить до вимерлої лінії, яка відгалузилася від іншого європейського штаму приблизно наприкінці XIII століття й займає проміжне положення між середньовічними та сучасними різновидами хвороби.
Робота, опублікована в журналі Science наприкінці липня 2026 року, дає перше речове підтвердження давньої гіпотези. Історичні хроніки фіксують перший задокументований спалах віспи в Америці 1518 року, проте досі бракувало прямих біологічних свідчень походження збудника. Тепер молекулярні дані закривають цю прогалину, прив’язуючи конкретний вірусний геном до тіл людей, які жили в перші десятиліття після контакту з європейцями.
Значення відкриття виходить за межі суто медичної історії. Епідемії, завезені колонізаторами, за оцінками, спричинили загибель мільйонів корінних жителів і скорочення населення континенту приблизно на 90 відсотків до 1600 року. Реконструкція еволюційного шляху вірусу допомагає зрозуміти, як саме патоген поширювався серед популяцій, що не мали до нього імунітету, і як мінялася його генетика впродовж століть. Такі дані важливі не лише для історії, а й для сучасної епідеміології — вони показують, наскільки швидко новий збудник здатен спустошити суспільство, позбавлене захисту.
