953
Уперше в історії астрономи змогли простежити наднову буквально з першої секунди вибуху — від моменту, коли ударна хвиля пробила поверхню приреченої зорі. Спалах під назвою SN 2026gzf зафіксували у березні 2026 року, і рідкісні рентгенівські дані разом із глобальною мережею наземних та космічних телескопів дали найдетальніше з подібних спостережень.
Першим сигнал помітив китайський орбітальний телескоп «Ейнштейн» (Einstein Probe), що вловив слабкий рентгенівський спалах — так званий «прорив ударної хвилі» (shock breakout). Це та мить, коли хвиля від колапсу ядра зорі досягає її зовнішніх шарів і випромінює першу порцію енергії. Прародителем виявилася зоря типу Вольфа–Рає масою близько 20 сонячних, розташована приблизно за 500 мільйонів світлових років.
Отримавши тривогу, дослідники підключили обсерваторії NSF NOIRLab, зокрема камеру Dark Energy Camera на 4-метровому телескопі «Віктор Бланко» у Чилі та камеру LSST обсерваторії імені Віри Рубін. Це дало змогу зафіксувати найслабший прорив ударної хвилі, коли-небудь пов’язаний із надновою типу Ic із широкими лініями. Роботу, яку представили в серпні 2026 року, вела команда за участю Джилліан Растінеджад та Гокула Срінівасарагавана.
Найнесподіванішим стало те, чого дослідники не побачили: попри високу енергію вибуху, наднова не породила ні гамма-сплеску, ні релятивістських струменів. Ймовірно, струмінь «захлинувся» в надрах зорі, так і не вирвавшись назовні. Це свідчить, що навіть енергійні наднові типу Ic не завжди супроводжуються гамма-спалахами.
Значення відкриття виходить за межі одного вибуху. Спіймавши смерть масивної зорі з найпершого спалаху, астрономи отримали рідкісне «вікно» у механіку колапсу ядра й показали, що масивні зорі можуть гинути за сценарієм, який раніше залишався поза увагою. Оперативні рентгенівські «тривоги» від таких місій, як Einstein Probe, у поєднанні з миттєвою реакцією світової мережі телескопів обіцяють перетворити подібні спостереження зі щасливого випадку на регулярну практику.
