Моделювання хімічних властивостей води показало — за екстремальних умов вона може перетворюватися на суперкислоту, здатну мільйони разів перевищувати силу сульфатної. Науковці припускають, що саме така форма води може сприяти утворенню алмазних дощів на планетах-гігантах, зокрема на Урані та Нептуні.
Згідно з розрахунками, подібне перетворення відбувається за температури 2000−3000 Кельвінів і тиску 22−69 гігапаскалів. У таких умовах вода проявляє надзвичайну хімічну активність — здатна вступати в реакції навіть із хімічно стабільними сполуками, такими як метан.
Під час моделювання взаємодії води-суперкислоти з метаном дослідники спостерігали приєднання до метану додаткового атома водню. Це перетворення зробило молекулу метану реактивнішою, сприяючи утворенню складніших органічних сполук — метанолу, етану, пропану і бутану.
Згодом ці сполуки об’єднувалися в довгі й розгалужені молекули, які починали формувати кристалічну решітку, схожу на алмазну. Таким чином, моделювання підтвердило гіпотезу про можливість природного синтезу алмазів не лише в надрах Землі, а й на планетах-гігантах чи навіть на менших за Нептун планетах.
Цікаво, що раніше вчені вже припускали наявність алмазного шару під поверхнею Меркурія, а також можливість синтезу алмазів на екзопланетах із великим вмістом карбідів. Якщо ж утворення суперкислоти з води буде доведено експериментально, відкриття може знайти застосування і на Землі — наприклад, у виробництві штучних алмазів чи в перероблюванні нафти.
Моделювання хімічних властивостей води показало — за екстремальних умов вона може перетворюватися на суперкислоту, здатну мільйони разів перевищувати силу сульфатної. Науковці припускають, що саме така форма води може сприяти утворенню алмазних дощів на планетах-гігантах, зокрема на Урані та Нептуні.
Згідно з розрахунками, подібне перетворення відбувається за температури 2000−3000 Кельвінів і тиску 22−69 гігапаскалів. У таких умовах вода проявляє надзвичайну хімічну активність — здатна вступати в реакції навіть із хімічно стабільними сполуками, такими як метан.
Під час моделювання взаємодії води-суперкислоти з метаном дослідники спостерігали приєднання до метану додаткового атома водню. Це перетворення зробило молекулу метану реактивнішою, сприяючи утворенню складніших органічних сполук — метанолу, етану, пропану і бутану.
Згодом ці сполуки об’єднувалися в довгі й розгалужені молекули, які починали формувати кристалічну решітку, схожу на алмазну. Таким чином, моделювання підтвердило гіпотезу про можливість природного синтезу алмазів не лише в надрах Землі, а й на планетах-гігантах чи навіть на менших за Нептун планетах.
Цікаво, що раніше вчені вже припускали наявність алмазного шару під поверхнею Меркурія, а також можливість синтезу алмазів на екзопланетах із великим вмістом карбідів. Якщо ж утворення суперкислоти з води буде доведено експериментально, відкриття може знайти застосування і на Землі — наприклад, у виробництві штучних алмазів чи в перероблюванні нафти.