561
Відучора в українському інформаційному просторі можна спостерігати розчарування від того, що президент США Джо Байден через ураган Мілтон не відвідає засідання Контактної групи з питань оборони України – формату “Рамштайн” на рівні лідерів. На превеликий жаль, повторюється та сама помилка, яка була з планом перемоги: зараз перегріли й максимально завищили очікування від зустрічі у Рамштайні. Зокрема, щодо якихось рішень стосовно руху України в НАТО.
Насправді Байден чи група західних лідерів – неважливо, це буде на Рамштайні чи в будь-якому інші місці – юридично Україну до НАТО запросити не можуть (це має бути лише колективним рішенням усіх країн-членів Альянсу). Максимум, чого варто чекати – це політичну заяву про те, що доцільно прискорити рух України до НАТО, що Україна після завершення війни має стати членом НАТО і що це має бути найбільш дієвою гарантією безпеки для України.
Загалом, питання про членство України в НАТО буде вирішуватися не раніше наступного року, і на це буде впливати вже новий президент США. Це перша важлива обставина.
Також суттєве питання, хто це буде. Якщо Трамп, то варто очікувати певних ризиків стосовно цього питання. Якщо Гарріс – це теж нічого конкретного не гарантує, адже ми не знаємо, за яким планом вона буде діяти.
Друга обставина, яку у нас недооцінюють: коли йдеться про вступ України до НАТО, не варто забувати, що ця тема буде чи не найбільш болісною під час перемовин про завершення війни. Нейтральний статус України – одна з головних цілей Путіна, від якої він так просто не відмовиться. Ця мета цікавить його набагато більше, ніж навіть питання визнання окупованих територій України російськими. І тому він буде жорстко наполягати на тому, що нейтральний статус – одна з головних умов припинення війни в Україні. А погоджуватись на це, чи ні – вибір не лише для Зеленського, а й для всього суспільства.
Третя обставина – реальна можливість приєднання України до НАТО буде лише після завершення війни. У розпал конфлікту НАТО не буде брати на себе зобов’язання воювати проти Росії. Оскільки для Заходу це ризик ядерної війни з РФ.
І насамкінець, одна з ключових обставин, яка виникне в перспективі – це одноосібне рішення самих членів НАТО. Якщо навіть уявити ідеальний сценарій – війна завершилася, всі питання навколо НАТО зняті й Україна отримує офіційне запрошення до Альянсу – то чи такі країни, як Угорщина та Словаччина, не будуть нам перешкоджати? Згадаймо нещодавню заяву словацького прем’єра Роберта Фіцо про плани блокувати таку ініціативу від України…
А для приєднання до НАТО потрібна згода всіх країн-членів. Врешті, ми пам’ятаємо, як Угорщина та Туреччина блокували вступ Швеції. Для нас ця проблема також існуватиме навіть за ідеальних умов.
Однак ця проблема вирішується, оскільки рішення ухвалюють не країни, а Уряди. Той же Фіцо сьогодні при владі, а завтра – не факт. Він вже багато разів був прем’єр-міністром і багато разів втрачав цю посаду. На мою думку, якщо західні лідери натиснуть, рішення буде.
І ще один момент: у нас є такий важливий дипломатичний фактор, як безпекові угоди, які багато хто недооцінює. Деякі з них розраховані на десять років. Однак у багатьох випадках, як от з Британією, йдеться про підтримку України до моменту приєднання до НАТО. Відповідно, країни, з якими ми маємо такі угоди, будуть допомагати Києву з цим процесом…
Повертаючись до майбутнього Рамштайну, в найкращому випадку ми можемо очікувати на політичну заяву, що Україна має стати членом НАТО, що нас там хочуть бачити. З одного боку, навіть це – доволі важливий крок, оскільки мова про сигнал Путіну, що питання членства України в НАТО не може бути предметом торгу, Захід на це не піде. З іншого боку, чи буде хоча б ця заява оголошена – питання відкрите.
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента”
