173
Вчені на основі аналізу портретів встановили, що причиною занепаду могутньої лінії іспанських монархів були інцестуозні стосунки, пише Успіх in UA.
Багато королів та королев династії Габсбургів, що правили Європою упродовж 16-18 століть, мали характерну ваду обличчя – видовжену щелепу, також відому як “щелепа Габсбургів”.
У новому дослідженні зазначається, що причиною появи цієї особливості є ніщо інше як два століття інбридингу.
Дім Габсбургів був одним із найбільш впливових королівських домів у Європі протягом багатьох століть. Представники цієї династії правили Австрією протягом більш ніж 6 століть, а згодом, завдяки низці стратегічних шлюбів здобули владу над Богемією, Угорщиною та Іспанією, повідомляє tsn.ua.
Рід іспанських Габсбургів була засновано сином імператора Священної Римської імперії Філіпом (також відомим як Філіп I Вродливий), коли він у 1516 році від одружився з донькою Католицьких монархів Фердинанда II Арагонського і Ізабели I Кастильскої Хуаною I (відомою у історичних записах як Хуана Божевільна).
Проте через відносно невеликий проміжок часу – вже 1740-го – династія виродилася. У попередніх дослідженнях учені виголосили думку, що причиною зникнення монархів було ніщо інше як інцест – щоб утримати владу у своїх руках, Габсбурги почали усе частіше одружуватися між собою.
Так, історичні записи свідчать, що 9 з 11 шлюбів, які були укладені протягом 200-річного правління іспанських Габсбургів, були між кровними родичами. Два з них – між дядьками і їхніми племінницями, а один – між двоюрідними братом і сестрою.
Подібна практика зробила Габсбургів людими з фізичними та психічними вадами. Останній чоловік серед іспанських Габсбургів, король Карл ІІ, був дуже високим (192 см), мав непропорційно велику голову, а довга нижня щелепа заважала йому нормально розмовляти та їсти.
Він також страждав на епілепсію, лихоманку, діарею, нудоту та був імпотентом. З огляду на останній факт Карл ІІ не залишив після себе жодних нащадків, хоч і був у двох шлюбах. Він помер 1700 року, коли йому було лише 38.
Усі ці негаразди пояснюються генетикою. Ще 2009 року Гонсало Альварес та його колеги з університету Сантьяго де Компостела порахували коефієнт інбридингу для кожного представника 16 поколінь іспанських Габсбургів.
З’ясувалося, що з покоління у покоління коефіцієнт зростав – якщо у Філіпа І Вродливого він становив 0.025, то у останнього представника роду Карла ІІ був 0.254. Подібний коефіцієнт зазвичай очікуваний у нащадків інцестуозних шлюбів (між батьком та дитиною або рідними братом й сестрою).
Нове дослідження, опубліковане у Annals of Human Biology, доводить, що секс із родичами безпосередньо вплинув й на специфічні риси зовнішності у іспанських Габсбургів. Так, прямим результатом інбридингу була видовжена щелепа, наявна у багатьох представників династії.
Перед тим, як дійти цього висновку, команда дослідників на чолі з професором Романом Віласом з Університету Сантьяго-де-Компостела звернулася до 10 щелепно-лицьових хірургів і попросила їх проаналізувати 66 портретів 15 членів династії Габсбургів.
Лікарі проаналізували їх у пошуках 11 рис, характерних для “нижньощелепного прогнатизму” або, іншими словами, випинання щелепної кістки. Вони також намагалися знайти 7 ознак, характерних для “дефіциту верхньощелепної залози” – станом, за якого кістки верхньої щелепи розвиваються неповністю.
Після цього медиків попросили оцінити, як інтенсивно характеристики виявлялись у кожного члена династії Габсбургів. З’ясувалося, що найменший вияв обох ознак був у Марії Бургундської, що увійшла до сім’ї Габсбургів 1477 року, а найбільший – у іспанського короля Філіпа IV, що правив Іспанією і Португалією протягом 1621-1640 років.
Що ж до “дефіциту верхньощелепної залози”, то він найпомітніше проявлявся у Імператора Максиміліана I, який розпочав правління Священною Римською імперією 1493 року, його доньки, племінника, правнука його племінника і Карла ІІ, останнього з Габсбурзької лінії.
Автори праці також розрахували коефіцієнт інбридингу, що відбувався впродовж століть, та зіставили ці дані зі ступенем деформації обличчя, що спостерігається на картинах Габсбургів.
З’ясувалося, що люди, які мали найвищий показник інбридингу, мали найбільш помітну деформацію обличчя. Дослідники також дійшли висновку, що такі особи мали більш високий ступінь дефіциту верхньощелепної залози, але лише за двома з семи діагностованих ознак.
За словами науковців, інбридинг призвів до появи “щелепи Габсбургів” у багатьох представників роду через генетичну гомозиготність – успадкування однакової форми гена від обох батьків. Генетична гомозиготність найчастіше виникає у нащадків двох родичів, оскільки останні поділяють більшу частину генів.
Вчені однак не виключають можливості того, що наявність “щелепи Габсбургів” у родині може бути усього-на-всього збігом, адже кількість проаналізованих представників династії відносно невелика. Тож висновки, отримані командою Віласа, мають підтвердити у майбутньому подальші дослідження.
