890
Осіння обрізка викликає більше суперечок, ніж будь-яка інша садова робота. Одні джерела радять різати восени, інші категорично забороняють. Насправді суперечності немає: восени в саду роблять не формуючу, а санітарну обрізку, і це різні речі. Формування крони, укорочення однорічних приростів, перевід на бічну гілку — усе це переносять на кінець зими чи ранню весну. Восени ж прибирають те, що вже мертве, зламане або хворе і що не має сенсу залишати до весни.
Логіка проста. Свіжий зріз затягується за рахунок ростових процесів, а восени дерево вже готується до спокою й рани заростають повільно. Але суха чи уражена гілка не заростає взагалі — вона лише накопичує в собі збудників і шкідників, які спокійно перезимують і навесні почнуть з неї. Тому все відмерле забирають до морозів, а живе не чіпають.
Коли саме різати і що прибирати
Строк визначають дві умови: листя вже опало, а стійкі морози ще не настали. Для більшості регіонів України це жовтень і перша половина листопада, на півдні роботи тривають до кінця листопада, на півночі й заході закінчувати краще до десятого листопада. Обрізку планують не пізніше ніж за три-чотири тижні до стійких мінусових температур — за цей час тканини навколо зрізу встигають підсохнути й закритися.
Різати при мінус п’яти й нижче не можна: промерзла деревина стає крихкою, зріз виходить рваним, кора відшаровується, і навесні на цьому місці утворюється дупло. Якщо ударили ранні морози, роботу переносять на лютий-березень, у вікно з плюсовою температурою.
Прибирають насамперед сухі й зламані гілки, гілки з тріщинами й відшарованою корою, уражені чорним раком та іншими некрозами, вовчки — вертикальні жирувальні пагони, що виросли всередину крони, гілки, які труться одна об одну, і всі, що ростуть усередину. Окремо знімають з дерева муміфіковані плоди: кожен такий засохлий яблучний чи сливовий «сухар» — це зимівля збудника моніліозу, і навесні він заразить сусідні зав’язі. Їх обов’язково виносять з ділянки разом з обрізаними гілками, а не складають під деревом.
Техніка зрізу й чого не варто робити восени
Гілку видаляють на кільце — по напливу біля основи, не залишаючи пенька й не зрізаючи врівень зі стовбуром. Пеньок згниє і стане вхідними воротами для інфекції, а надто глибокий зріз пошкодить провідні тканини стовбура. Товсту гілку пиляють у три прийоми: спершу підпил знизу на третину діаметра за двадцять-тридцять сантиметрів від основи, потім розпил зверху трохи далі, і вже потім акуратне зрізання залишку на кільце. Без підпилу знизу гілка обламується під власною вагою і задирає кору вниз по стовбуру.
Зрізи діаметром від двох сантиметрів зачищають ножем і замазують садовим варом або спеціальною фарбою для дерев. Робити це варто не одразу, а через кілька годин чи наступного дня, коли поверхня підсохне. Секатор і пилку між деревами, а надто після хворої гілки, протирають спиртом чи розчином мідного купоросу — інакше інструмент рознесе інфекцію по всьому саду.
Кісточкові — вишню, черешню, сливу, абрикос, персик — восени краще не чіпати взагалі, крім явно сухих гілок. Вони реагують на рани камедетечею, і осінній зріз часто стає причиною ослаблення дерева. Їх обрізають наприкінці зими або, як і рекомендують для абрикоса й персика, влітку, коли рани затягуються найшвидше. Молоді дерева перших двох-трьох років восени теж не обрізають: у них ще немає зайвих гілок, а зайві рани перед першою зимівлею тільки шкодять.
Разом з обрізкою логічно зробити ще дві речі: очистити відмерлу кору зі штамба жорсткою щіткою, підстеливши плівку, і побілити стовбури й основи скелетних гілок — це захист не від морозу, а від лютневих сонячних опіків. Обрізане гілля з ознаками хвороб не залишають на ділянці, а здорове можна подрібнити на мульчу. Пів дня в сухий жовтневий день позбавляють сад більшої частини зимових джерел інфекції.
