871
Кислотність ґрунту пояснює багато з того, що на грядці виглядає як загадка. Буряк росте дрібним і з тріщинами, капуста хворіє на килу, а суниця жовтіє попри всі підживлення — і причина часто не в добривах, а в тому, що при неправильному pH рослина фізично не може засвоїти те, що вже є в землі.
Більшість городніх культур почувається добре в діапазоні pH 6,0-7,0. Капуста, буряк, цибуля й часник надають перевагу 6,5-7,5. Картопля терпить кислішу землю, 5,5-6,0, а лохина, рододендрон і верес взагалі потребують 4,0-5,0 і на нейтральному ґрунті просто чахнуть.
В Україні кислі ґрунти характерні для Полісся, Прикарпаття й північних районів лісостепу, де переважають дерново-підзолисті й сірі лісові ґрунти. Чорноземи центру й півдня зазвичай нейтральні або слаболужні, а на півдні трапляються солонцюваті ділянки з pH понад 8. Але навіть на одній ділянці показник відрізняється: під хвойними, у місцях, де роками вносили тільки мінеральні добрива, або біля старого фундаменту з вапном.
Способи перевірки: від смужок до бур’янів
Найточніший доступний варіант — лакмусові індикаторні смужки або портативний pH-метр. Для аналізу беруть зразок із глибини 10-20 сантиметрів, змішують дві столові ложки землі зі 100 мілілітрами дистильованої води, дають відстоятися 15-20 хвилин і занурюють смужку в розчин. Водопровідна вода не годиться: вона часто має лужну реакцію.
Зразки треба брати не в одному місці, а в чотирьох-п’яти точках ділянки й перевіряти кожен окремо. Різниця між грядкою біля будинку й дальнім кутом городу нерідко сягає цілої одиниці pH, а це вже інша агротехніка. Найточніший результат дає агрохімічна лабораторія, яка заодно покаже вміст гумусу й основних елементів.
Домашня перевірка содою й оцтом дає лише грубий орієнтир. На жменю землі капають столовий оцет: якщо шипить і піниться — реакція лужна. На другу порцію, зволожену водою, насипають соду: шипіння вказує на кислу реакцію. Відсутність реакції в обох випадках означає щось близьке до нейтрального.
Рослини-індикатори та виправлення кислотності
Про кислу реакцію свідчать хвощ польовий, щавель кислий, м’ята польова, подорожник і мокрець, які тримаються на ділянці роками. На нейтральних і слабокислих ґрунтах панують кропива, лобода, конюшина, ромашка непахуча. Лужну реакцію видають березка польова, мак дикий, люцерна й гірчиця польова. Індикатором вважають не поодинокі рослини, а стійкі зарості на одному місці.
Кислий ґрунт вапнують восени під перекопування. Щоб підняти pH приблизно на одиницю, на суглинку вносять 450-600 грамів меленого вапняку або доломітового борошна на квадратний метр, на піщаному ґрунті — 250-350. Доломітове борошно краще там, де бракує магнію, тобто на легких піщаних ґрунтах. Вапнування діє поступово й тримається 4-6 років, тому вносити подвійну норму за раз немає сенсу.
Лужний ґрунт підкислюють складніше: вносять кислий верховий торф 1-2 відра на квадратний метр, свіжу тирсу разом із додатковим азотом або сірку 30-50 грамів на квадратний метр. Для лохини й рододендронів простіше не переробляти ґрунт по всій ділянці, а готувати посадкову яму з торф’яної суміші.
Розумна послідовність така: восени взяти зразки з кількох ділянок, перевірити смужками, звірити результат із тим, які бур’яни там ростуть, і вже потім рахувати норму вапна. Вносити вапно наосліп, за принципом хай буде, — найкоротший шлях до перевапнованого ґрунту, на якому рослини перестають засвоювати залізо, бор і марганець.
