1104
Незвично велика кількість жирових крапель у нирках домашніх котів понад століття залишалася загадкою для біологів. Нова робота професора Масао Міядзакі (Masao Miyazaki) з Університету Івате та його колег, опублікована в журналі Current Biology і описана на ресурсі Sci.News, пропонує пояснення: ці структури слугують хімічним резервуаром, який допомагає котам зберігати стабільний «запаховий підпис» у сечі.
Як коти зберігають свій запах у часі
Тварини, що мітять територію запахом, стикаються з простою фізичною проблемою: молекули, які утворюють аромат, випаровуються та руйнуються після потрапляння в довкілля. Через це повідомлення, закладене в мітці, може змінюватися вже після того, як тварина пішла.
Домашні коти, як показує нове дослідження, обходять цю проблему завдяки набору з 13 розгалужених жирних кислот (branched-chain fatty acids, BFAs). Раніше такі сполуки не фіксували в сечі чи інших виділеннях ссавців. У кожного кота виявився свій унікальний набір і співвідношення цих кислот, своєрідний хімічний «відбиток пальця».
На відміну від більш летких компонентів сечі, цей хімічний підпис залишається відносно стабільним у часі та випаровується повільно. За даними авторів, BFAs зберігають свій запах щонайменше добу після того, як кіт залишив сечову мітку.
«Жирові краплі в нирках котів відомі вже понад століття, але навіщо їх так багато, залишалося загадкою», — зазначає професор Міядзакі. За його словами, результати роботи свідчать, що одна з функцій цих крапель може полягати в підтриманні стабільного хімічного підпису в сечі. Водночас дослідники підкреслюють, що те, як саме BFAs, що зберігаються в ниркових ліпідах, потрапляють у сечу, залишається відкритим питанням для майбутніх досліджень.
Як перевіряли, що коти «читають» ці сигнали
Щоб з’ясувати, які саме сполуки важливі для котячої хімічної комунікації, команда простежила за так званою реакцією флемена — характерним «застиглим» виразом морди з напіввідкритим ротом, коли кіт активно втягує запах у спеціальний орган на піднебінні.
Виявилося, що така реакція частіше виникала у відповідь на сечу незнайомих котів, ніж на власну. З часом, при повторному пред’явленні одного й того ж зразка, інтерес згасав, але знову зростав, коли тварині показували сечу іншого індивіда.
У подальших тестах дослідники змінювали саме суміш жирних кислот, залишаючи інші компоненти сечі незмінними. Коти реагували на ці зміни, що свідчить: вони дійсно зчитують інформацію, закладену в профілі BFAs.
Жирові краплі як нирковий резервуар
Аналіз тканин показав, що розгалужені жирні кислоти зосереджені майже виключно в нирках, де вони зберігаються всередині тих самих загадкових жирових крапель у корковій речовині органа. Саме ці краплі тепер розглядають як резервуар, що «буферизує» хімічний сигнал і робить його стійкішим у часі.
Подібні сполуки та жирові краплі в нирках виявили й у диких представників родини котових — левів, тигрів, леопардів, ягуарів і рисей. Хімічні профілі при цьому відрізнялися між видами, що вказує на різноманіття такого резервуарного механізму в межах усієї групи.
Можливі застосування відкриття
Автори припускають, що розуміння ролі BFAs і ниркових жирових крапель може згодом допомогти в розробці способів керування запахом котячої сечі в побуті. Крім того, оскільки профілі жирних кислот надійно позначають окремих особин, у майбутньому цей підхід потенційно може стати інструментом для зоологів і природоохоронців.
Теоретично, аналіз таких хімічних підписів дозволив би відстежувати рідкісних і потайних диких котів за їхніми запаховими мітками, не спостерігаючи тварин безпосередньо. Самі дослідники підсумовують, що їм вдалося описати органний механізм, який стабілізує хімічну індивідуальність у домашніх котів, і показати, що подібний резервуарний субстрат розвинувся в різних лініях родини котових.
Вчені пояснили, навіщо ниркам котів стільки жирових крапель з’явилася спочатку на Цікавості.
