1316
Над арктичним морським льодом виявили природне джерело твердих аерозольних частинок, які здатні впливати на формування низьких хмар. Для кліматологів це важлива деталь: хмари в Арктиці істотно змінюють баланс тепла, а саме аерозолі визначають, коли водяна пара перетворюється на краплі або кристали льоду.
Арктика нагрівається більш ніж утричі швидше за середній глобальний темп. Через це навіть невеликі похибки в описі хмар можуть помітно змінювати прогнози майбутнього морського льоду й температури.
Щоб утворилася хмарна крапля, воді зазвичай потрібна мікроскопічна частинка, на якій можна конденсуватися. Такі частинки називають ядрами конденсації. Для льодових кристалів потрібні ядра льодоутворення, і далеко не кожен аерозоль однаково добре виконує цю роль.
Під час польових вимірювань над Арктикою дослідники виявили тверді частинки біологічного та морського походження. Вони потрапляють в атмосферу з поверхні океану, особливо там, де морський лід тане й відкриває більше води.
Частина цих аерозолів виявилася дуже ефективною для утворення кристалів льоду. Це означає, що вони можуть змінювати мікрофізику хмари навіть при відносно невеликій концентрації.
В Арктиці хмари мають подвійний ефект. Влітку вони можуть відбивати сонячне світло й охолоджувати поверхню, але протягом темного сезону часто працюють як ковдра, утримуючи теплове випромінювання біля поверхні.
Через втрату морського льоду площа відкритої води збільшується, а разом із нею можуть зростати природні викиди морських аерозолів. Таким чином потепління саме змінює джерела частинок, які потім впливають на хмари й тепловий баланс.
Кліматичні моделі традиційно краще враховують промислові та континентальні аерозолі, ніж локальні природні джерела над океаном. У віддаленій Арктиці, де загальна кількість частинок невелика, кожне таке джерело може бути непропорційно важливим.
Автори дослідження очікують, що включення нового механізму допоможе точніше моделювати арктичні низькі хмари. Це не означає, що знайдена «фабрика» сама визначає швидкість потепління, але вона закриває одну з прогалин у розумінні того, як атмосфера Арктики реагує на швидку втрату льоду.
https://www.sciencedaily.com/releases/2026/08/260816044839.htm
