1284
На поверхні Місяця з’явився новий кратер, походження якого відоме майже до секунди. Верхній ступінь ракети Falcon 9, що понад рік дрейфував у просторі після запуску приватних місячних апаратів, 5 серпня врізався в Місяць зі швидкістю близько 8 700 км/год. Через кілька днів орбітальні апарати сфотографували наслідки: удар залишив чашу приблизно 18 метрів завширшки.
Ступінь стартував із Землі 15 січня 2025 року. Він вивів на траєкторію до Місяця посадковий апарат Firefly Aerospace Blue Ghost 1, японський Hakuto-R Mission 2 та невеликий місяцехід. Після завершення роботи ракета не повернулася до Землі й залишилася на складній орбіті в системі Земля — Місяць.
Протягом наступних місяців на траєкторію впливали гравітація Землі й Місяця, а також тиск сонячного випромінювання. Астрономи заздалегідь розрахували, що 5 серпня 2026 року ступінь масою близько 4–4,5 тонни вдарить по освітленій частині місячної поверхні поблизу кратера Ейнштейн.
Подію намагалися спостерігати як контрольований у сенсі прогнозованості експеримент. Маса, швидкість і приблизний склад об’єкта були відомі набагато краще, ніж для звичайного метеороїда, тому удар дає рідкісну можливість перевірити моделі формування кратерів.
Перші знімки нового місця удару отримав південнокорейський орбітальний апарат Danuri. Пізніше NASA змінило орієнтацію Lunar Reconnaissance Orbiter, щоб сфотографувати район із вищою роздільною здатністю. Кадри, зроблені 11–12 серпня, показали кратер діаметром близько 60 футів, або 18 метрів.
Його глибина виявилася меншою за три метри. Навколо помітні світлі та темні смуги викинутого матеріалу. Верхній шар місячного ґрунту протягом мільярдів років темніє під дією сонячного вітру, космічного випромінювання та мікрометеоритів, тому свіжа порода з глибини може мати інший тон.
Цей удар цікавий і як питання безпеки майбутньої місячної інфраструктури. При швидкісному зіткненні частина уламків і реголіту вилітає далеко від місця падіння. Для безлюдної поверхні це не має практичних наслідків, але поруч із майбутніми базами високошвидкісні викиди можуть пошкодити обладнання.
Схожа проблема стосується навігації старих ступенів та інших апаратів у районі Місяця. Кількість місій зростає, а разом із нею збільшується число об’єктів, траєкторії яких потрібно прогнозувати роками після завершення основної місії.
Для вчених новий кратер стане природною лабораторією. Оскільки параметри ударника добре відомі, його форму можна порівняти з розрахунками й використати для точнішої оцінки інших, давніших кратерів, де розміри та швидкість об’єкта, що впав, доводиться відновлювати лише за слідами на поверхні.
