3757
Президент США Дональд Трамп планує провести в Нью-Йорку окрему зустріч із керівниками та представниками держав Перської затоки, Іраку та Йорданії. Переговори мають відбутися на полях Генеральної асамблеї ООН і стануть частиною ширшої дипломатичної кампанії Вашингтона на тлі війни з Іраном, атак на судноплавство та нової хвилі напруги в усьому регіоні.
До переговорів мають долучитися Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Бахрейн, Кувейт і Оман, а також Ірак та Йорданія. Такий склад важливий, оскільки частина цих держав є близькими військовими партнерами США, а інші зберігають прямі робочі канали з Тегераном. Вашингтон хоче зібрати за одним столом країни, які можуть одночасно впливати і на військову, і на дипломатичну сторону кризи.
Однією з центральних тем стане безпека Ормузької протоки та інших морських маршрутів. Через регіон проходить значна частина світової нафти й газу, а останні атаки вже різко підняли вартість фрахту, страхування та морського супроводу. Для експортерів Затоки це прямий економічний ризик, тому навіть союзники США зацікавлені у швидкому зниженні напруги.
Другий великий блок — ядерна програма Ірану та умови потенційних переговорів. США вимагають обмежень і перевірок, тоді як Тегеран наполягає на знятті частини санкцій і праві на мирні ядерні технології. Катар та Оман намагаються виконувати посередницьку роль і вже передавали сигнали між сторонами.
Окремо учасники мають обговорити роль хуситів, безпеку Саудівської Аравії та ситуацію в Іраку. Усі ці питання взаємопов’язані: атаки одного угруповання можуть швидко впливати на нафтовий ринок, американські бази й політичні позиції урядів у регіоні.
Для Трампа зустріч стане можливістю показати, що Вашингтон не покладається лише на військовий тиск. Білий дім паралельно зберігає опцію нових ударів, але водночас намагається сформувати ширшу коаліцію для переговорів і тиску на Тегеран.
Результат зустрічі не обов’язково буде оформлений у спільну угоду. Однак сам факт широкого регіонального формату важливий: після місяців військової ескалації країни Затоки дедалі активніше вимагають механізму, який дозволить уникнути постійного ризику великої війни.
