3663
У Європі дедалі гостріше постає питання, де проходить межа між гібридною атакою та прямою агресією, на яку НАТО має відповідати як військовий союз. Дискусія посилилася після серії інцидентів із безпілотниками, кібератаками, диверсіями та пошкодженнями критичної інфраструктури. Президент США Дональд Трамп також заявив, що Росія вже кілька років здійснює атаки проти європейських союзників України.
Проблема полягає в тому, що більшість таких дій навмисно залишаються нижче порога очевидної війни. Якщо немає прямого ракетного удару або вторгнення регулярних військ, союзникам потрібно спочатку встановити відповідальну сторону, оцінити масштаб шкоди й визначити, чи є достатні підстави для колективної відповіді. Саме ця затримка може бути частиною стратегії противника.
Країни Балтії та Польща наполягають на більш чітких правилах. Вони хочуть, щоб НАТО заздалегідь визначило, які види диверсій, кібератак чи атак на інфраструктуру можуть вважатися настільки серйозними, що вимагатимуть спільної відповіді. Інші союзники обережніші, оскільки побоюються автоматичного втягування у військову ескалацію.
На практиці Альянс уже розширює інструменти реагування. Посилюється патрулювання Балтійського моря, захист підводних кабелів, обмін розвідданими та спільні кібероперації. Військові також активніше тренуються діяти у ситуаціях, коли джерело атаки не можна встановити миттєво.
Окремим питанням є юридична сторона. Стаття 5 договору НАТО не містить детального переліку всіх можливих сучасних загроз, тому політичне рішення про її застосування залежить від конкретних обставин. Це дає союзникам гнучкість, але водночас створює простір для суперечок.
Європейські уряди дедалі більше схиляються до того, що ефективне стримування має починатися до моменту відкритої війни. Саме тому гібридні загрози вже розглядаються не як другорядна проблема, а як один із центральних елементів нової системи європейської безпеки.
https://www.ukr.net/news/details/politics/119556304.html
