4482
Стародавній лід у крижаному щиті на північно-західному Тибеті виявився набагато давнішим, ніж вважали раніше. Аналіз показав, що він зберігає сліди ще з останнього льодовикового періоду і може подовжувати відомий льодовий літопис Землі більш ніж на 100 тисяч років. Про це йдеться у новому дослідженні, опублікованому в журналі Science Advances і представленому на порталі Newswise Science News.
Найстаріші льодові керни регіону
Команда вчених порівняла льодові керни, які бурили на плато Гулія (Guliya Plateau) у 1992 та 2015 роках. Обидва зразки продемонстрували подібні ізотопні візерунки кисню. Це означає, що зафіксовані в них кліматичні сигнали є сталими й відтворюваними в межах одного крижаного щита.
На думку провідного автора Лонні Томпсона (Lonnie Thompson) з Державного університету Огайо, така повторюваність записів через чверть століття багато говорить про поведінку льоду в часі. Вона підтверджує, що крижаний щит Гулія зберіг дуже давні шари, а не повністю оновився впродовж останніх тисячоліть.
Як визначали вік льоду
Щоб оцінити справжній вік льоду, дослідники застосували сучасні методи датування за допомогою радіоактивних ізотопів берилію та хлору. Їхні періоди напіврозпаду роблять ці елементи надійними маркерами великих кліматичних і геофізичних змін.
У цьому дослідженні міжнародна команда використала ці ізотопи, щоб ідентифікувати у льодових шарах подію Лашампської геомагнітної екскурсії — короткочасного перевороту магнітного поля Землі, що стався понад 41 тисячу років тому й лишив помітний хімічний слід.
Порівнявши ці дані з ізотопними записами кисню в відкладеннях сусідніх тибетських печер, науковці оцінили, що льодовий літопис Гулії може простягатися більш ніж на 128 тисяч років у минуле. Це робить льодові керни з Гулії найдавнішими, отриманими в цьому регіоні.
Унікальний крижаний архів поза полюсами
Льодові керни є ключовими архівами клімату для місць і епох, які вони представляють. Проте, щоб правильно «прочитати» ці заморожені записи, потрібно точно знати їхню часову шкалу. Раніше припускали, що літопис Гулії закінчується в середині голоцену — епохи, яка розпочалася майже 12 тисяч років тому.
Нові результати знімають ці сумніви: частина льоду на плато Гулія набагато старіша за голоцен. Це важливо ще й тому, що за межами полярних регіонів саме ці керни — єдині з високогірних вершин, які сягають настільки глибокого минулого. Для порівняння, записи з гірського масиву Уаскаран у Перу охоплюють понад 30 тисяч років, але не перевищують 100 тисяч.
Якби в Тибеті зберігався лише лід епохи голоцену, це означало б, що великі льодовикові щити останнього льодовикового періоду не пережили початок цієї епохи. Нові дані, навпаки, свідчать, що частина високогірного льоду витримала потепління після льодовикового максимуму.
Що це означає для історії зледенінь
Топографія плато Гулія, ймовірно, допомогла зберегти настільки давні палеокліматичні записи. Але не менш важливою є можливість побудувати точну часову шкалу для цього крижаного щита. Це може дати підказки щодо більш загальних питань: коли саме почало утворюватися лідове покриття на планеті та як виглядали природні процеси його наростання й танення в минулому.
За словами Томпсона, відповісти на ці питання можна лише маючи добре датовані записи. Нові результати відкривають шлях до детальніших досліджень льоду Гулії: команда планує використати майбутні зразки, щоб простежити, як змінювалися інші кліматичні й екологічні індикатори з урахуванням оновленої картини геологічної історії Землі.
Дослідники підкреслюють, що всі отримані ними дані складаються в узгоджену картину: коли вимірювання й датування виконані коректно, записи різних типів підтримують одна одну. Тепер завдання науки — краще зрозуміти, яке послання про минулий клімат містить у собі цей винятковий тибетський лід.
Тибетський льодовик зберіг лід ще з останнього льодовикового періоду з’явилася спочатку на Цікавості.
