4446
Мозок здатен розпізнати небезпеку за частки секунди, але саме відчуття страху й захисна поведінка можуть тривати значно довше. Науковці знайшли ділянку, яка може пояснити цей розрив у часі. Йдеться про амігдалостріатальну перехідну зону, або ASt, — невелику область між мигдалеподібним тілом, що бере участь в обробці загроз, і стріатумом, пов’язаним із контролем рухів.
Попередні дослідження показували, що нейрони мигдалеподібного тіла можуть реагувати на небезпечний сигнал лише коротким сплеском активності. Проте тварина після цього ще десятки секунд завмирає, тікає або демонструє іншу оборонну поведінку. Довгий час було незрозуміло, яка структура мозку «утримує» стан готовності після того, як початковий сигнал уже минув.
У новій роботі дослідники проаналізували генетичні характеристики 97 434 клітинних ядер із мозку мишей і встановили, що ASt має власний характерний клітинний склад. Близько 71% нейронів цієї ділянки мали дофамінові рецептори D2, що відрізняє її від сусідніх зон і вказує на окрему функціональну роль.
Під час експериментів активність нейронів ASt зберігалася весь час, поки тварина сприймала загрозу. Коли науковці пригнічували роботу цієї області, захисна поведінка мишей зменшувалася майже наполовину. Це стало прямою підказкою, що ASt не просто реагує на страх, а допомагає підтримувати його в часі.
Результати поки що отримані на тваринній моделі, тому їх не можна автоматично переносити на людей. Проте сама схема може бути важливою для розуміння тривожних і посттравматичних розладів, де реакція на загрозу іноді залишається активною навіть тоді, коли небезпека вже минула. Якщо подібний механізм підтвердять у людей, він може стати новою мішенню для досліджень лікування патологічної тривоги.
