2986
Китай посилює позиції на оборонному ринку Центральної Азії та поступово займає нішу, яка десятиліттями майже безроздільно належала Росії. Найпомітнішим сигналом стали нові поставки китайської авіаційної техніки до країн регіону. Узбекистан, за повідомленнями профільних видань, уже отримав винищувачі Chengdu J-10, тоді як Казахстан також розширює закупівлі техніки китайського виробництва.
Для Москви Центральна Азія тривалий час була одним із найбільш стабільних ринків збуту озброєнь. Армії Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Таджикистану й Туркменістану багато років використовували переважно радянське та російське обладнання, тому закупівля нових систем у РФ здавалася логічним продовженням уже наявної інфраструктури. Однак останніми роками ця модель почала змінюватися.
Китай пропонує країнам регіону сучасні винищувачі, безпілотники, системи протиповітряної оборони, бронетехніку та засоби зв’язку. Важливу роль відіграють не лише характеристики озброєння, а й фінансові умови, швидкість поставок і можливість отримати комплексний пакет із навчанням персоналу та технічним обслуговуванням.
Особливу увагу привернула поява китайських J-10 у складі узбецьких ВПС. Наприкінці серпня державні медіа показали шість таких літаків, які прибували на авіабазу Карші-Ханабад на півдні країни. Раніше повідомлялося, що Ташкент може отримати значно більшу партію цих винищувачів, хоча офіційні деталі контракту залишаються обмеженими.
Казахстан також демонструє інтерес до китайської військової авіації та інших видів техніки. Для Пекіна це не лише комерційний успіх. Розширення оборонних зв’язків посилює його політичний вплив у регіоні, де Китай уже став ключовим інвестором у транспорт, енергетику й інфраструктуру.
Росія тим часом стикається з обмеженнями власної оборонної промисловості через війну проти України, санкції та високі внутрішні потреби. Частину техніки, яку раніше можна було спрямовувати на експорт, тепер необхідно залишати для російської армії. Це створює можливості для конкурентів, передусім Китаю та Туреччини.
Зміна постачальників не означає миттєвого зникнення російського впливу. У країнах Центральної Азії залишаються великі парки російської техніки, спільні навчальні програми та військові зв’язки. Проте нові контракти показують, що колишня залежність від одного постачальника поступово слабшає, а Пекін дедалі впевненіше перетворює економічну присутність у регіоні на військово-технічну.
.jpg?width=1600)
