Ім’я Фріца Габера одночасно пов’язане з Нобелівською премією та з кров’ю тисяч солдатів. Його історія є парадоксом ХХ століття, у якому науковий тріумф переплівся з особистою й світовою трагедією.

Як німецький хімік навчився перетворювати повітря на хліб і врятував людство?
Наприкінці ХІХ століття сер Вільям Крукс, президент Британської асоціації сприяння розвитку науки, попередив про небезпеку: природні запаси селітри в Чилі та Перу, які використовувалися як добрива, стрімко вичерпувалися. Населення зростало, врожайність падала, і це неминуче вело до глобального масового голоду у перші десятиліття ХХ століття.
Науковці шукали спосіб “зв’язати” азот, якого в атмосфері близько 78%, але рослини не можуть засвоювати його у чистому вигляді. У 1909 році після років виснажливих експериментів амбітний німецький хімік єврейського походження Фріц Габер досяг неможливого: за високого тиску, температури та з осмієвим каталізатором він змусив атмосферний азот вступити в реакцію з воднем, утворюючи аміак.
Це відкриття стало основою для синтетичних азотних добрив. Інженер Карл Бош з компанії BASF масштабував винахід до промислового рівня, створивши процес Габера-Боша, а перший завод запрацював у 1913 році в Оппау. Сучасні демографи та історики науки сходяться на тому, що без цього винаходу Земля могла б прогодувати максимум половину нинішнього населення.
Сьогодні майже 50% атомів азоту в тілі кожної людини на планеті походять із заводів, що працюють за принципом Габера-Боша. За це відкриття вчений отримав Нобелівську премію з хімії за 1918 рік. Однак амбіції та сліпий патріотизм повели його іншим, набагато темнішим шляхом.
Чому рятівник світу став батьком хімічної зброї та втратив усе?
Коли у 1914 році почалася Перша світова війна, Габер, який ще в молодості прийняв християнство заради асиміляції та кар’єри, виявив себе як фанатичний німецький патріот. Він вважав, що наука в мирний час належить людству, а під час війни – батьківщині. Габер очолив хімічний відділ Військового міністерства Німеччини, запропонував використовувати отруйні гази для прориву позиційного глухого кута і особисто керував розробкою зброї на основі хлору.
22 квітня 1915 року під час Другої битви біля Іпра за наказом Габера німецькі війська випустили 168 тонн газоподібного хлору у бік французьких та алжирських позицій. Жовто-зелена хмара накрила окопи: солдати сліпли й задихалися, щонайменше близько тисячі людей загинули того дня безпосередньо від отруєння, тисячі зазнали важких уражень. Габер святкував це як тактичний успіх і невдовзі отримав звання капітана.
Його дружина, Клара Іммервар, перша жінка, яка здобула ступінь докторки хімії в Університеті Бреслау, була глибоко шокована діяльністю чоловіка, вважаючи її зрадою ідеалів науки. Увечері 1 травня 1915 року Габер вирушив на Східний фронт готувати нові газові атаки. Тієї ж ночі Клара вийшла в сад їхнього будинку і застрелилася з його службового пістолета. Тіло матері знайшов їхній 13-річний син Герман, а сам Габер дізнався про трагедію вже в дорозі.
Після поразки Німеччини Габер став міжнародним вигнанцем, хоча й зберіг вплив на батьківщині. Його інститут продовжував розробляти пестициди, зокрема препарат “Циклон А”, що виділяв синильну кислоту. У 1933 році з приходом до влади Адольфа Гітлера від Габера вимагали звільнити всіх співробітників єврейського походження. Як ветеран війни він міг залишитися на посаді, але на знак протесту подав у відставку і назавжди покинув країну.
Габер помер від серцевої недостатності 29 січня 1934 року в готелі у швейцарському Базелі, дорогою до Палестини. Історія на цьому не закінчилася. Ще у 1920-х роках під його керівництвом був розроблений пестицид “Циклон Б”, модифікацію якого нацисти без попереджувального запаху використовували для масових вбивств у газових камерах Аушвіца та інших таборів смерті. Серед мільйонів жертв Голокосту були і його власні родичі.
Джерело: 24tv.ua

2907