778
Новий вид невеликого динозавра з пізньої крейди, Infernogallus jamesi, виявився несподівано схожим на сучасних папуг: його щелепа, за даними комп’ютерної реконструкції, була пристосована до поїдання м’яких фруктів. Про це повідомляють палеонтологи в статті в журналі Nature Communications, на яку звертає увагу Sci.News.
Динозавр завбільшки з курку з формації Хелл-Крік
Infernogallus jamesi жив наприкінці крейдового періоду, приблизно 68–66 мільйонів років тому, на території сучасних США. Його рештки знайдено у знаменитій формації Хелл-Крік у Монтані, а додаткові зразки віднесено до цього ж виду з Південної й Північної Дакоти.
Тварина належить до ценагнатид (Caenagnathidae) — групи беззубих, оперених овірапторозаврів, раціон яких давно лишається загадкою. Ці динозаври мали довгі низькі беззубі нижні щелепи з численними гребенями й борозенками на жувальній поверхні, стрункі кінцівки та дуже «полегшений», пневматизований скелет.
Через такі особливості кістки ценагнатид погано зберігалися в осадових породах, тому їхній скам’янілий матеріал зазвичай фрагментарний. Хоча часткові скелети відомі, донині не було зразків, які б дозволили докладно проаналізувати будову й роботу жувальних м’язів.
Голотип Infernogallus jamesi — це майже повний, зчленований череп з частиною скелета, знайдений у 2011 році в Монтані. Тонкі зрізи кісток показали, що особина була не молодшою за 6 років і вже повністю дорослою, попри невелику масу — близько 12 кг.
Н незвичайна кінетична щелепа й слабкий укус
Команда під керівництвом Грегорі Фанстона (Gregory Funston) з допомогою комп’ютерної томографії відновила розташування й напрямок дії жувальних м’язів. Виявилося, що вони тягнули щелепу переважно спереду назад, а не згори вниз, як у більшості хижаків. Це вказує на відносно слабкий укус.
Суглоб нижньої щелепи, за реконструкцією, дозволяв їй ковзати вперед і назад приблизно на 15 мм. На верхній та нижній щелепах простежуються гребені й борозенки, які під час руху мали щільно входити один в один, утворюючи своєрідний «тертковий» механізм для перетирання їжі.
У черевній порожнині зразка не виявили гастролітів — камінців, якими багато рослиноїдних динозаврів перетирали жорстку рослинність. Разом зі слабким укусом це свідчить про раціон, що складався з м’якої, але такої, що потребує ретельної обробки їжі, а не з грубих, волокнистих частин рослин.
Порівняння з папугою та роль фруктів
Щоб зрозуміти, що саме міг їсти Infernogallus jamesi, дослідники порівняли його щелепу та м’язовий апарат із сучасними тваринами. Найближчу функціональну аналогію вони виявили у «папуги Пешке» — папуги Пешке (Pesquet’s parrot, Psittrichas fulgidus), який живиться плодами, розчавлюючи м’якоть та викидаючи насіння.
Автори роботи пропонують, що Infernogallus jamesi та інші ценагнатиди могли поводитися подібно: подрібнювати й вичавлювати соковиті плоди покритонасінних, практично не пошкоджуючи насіння. На користь цього сценарію свідчить і збіг у часі: еволюційний аналіз показує, що ценагнатиди з’явилися приблизно 100 мільйонів років тому або раніше, невдовзі після появи м’ясистих плодів у покритонасінних рослин.
Найбільш спеціалізовані представники групи з’являються, коли плоди стають більшими та різноманітнішими. На думку палеонтологів, раціон ценагнатид, ймовірно, значною мірою складався саме з таких плодів, розміри й різноманітність яких зростали паралельно з розквітом овірапторозаврів.
Дослідники вважають, що ценагнатиди є одним із найпереконливіших прикладів адаптації динозаврів до плодового раціону, пов’язаного з покритонасінними. Водночас їхня роль у поширенні фруктів наприкінці крейди, що вплинуло на формування флори раннього кайнозою, поки що залишається нез’ясованою й потребує подальших досліджень.
Малий динозавр Infernogallus мав щелепу для поїдання фруктів з’явилася спочатку на Цікавості.
