4259
Палеонтологи знайшли в чилійській пустелі Атакама фрагмент зуба давньої капібари віком близько 8,8 мільйона років. Знахідка стала найдавнішим відомим свідченням присутності капібар на території Чилі та водночас сильним аргументом на користь того, що сучасна надзвичайно суха пустеля в пізньому міоцені мала зовсім інший клімат.
Фрагмент третього верхнього корінного зуба знайшли в пісковиках формації Баїя-Інглеса. За морфологією він належав представнику вимерлого роду Cardiatherium — давніх родичів сучасних капібар.
Сьогодні капібари майже нерозривно пов’язані з водою. Вони живуть біля річок, озер, болотистих ділянок і потребують постійного доступу до водойм. Саме тому їхня присутність у сучасній Атакамі, одному з найсухіших місць планети, була б практично неможливою.
Зуб не є єдиним свідченням давнього вологого середовища. У тих самих геологічних відкладах учені знаходили рештки прісноводних риб і гавіалоподібних рептилій.
Крім того, там виявили фітоліти — мікроскопічні частинки кремнезему, які формуються в тканинах рослин і можуть зберігатися в осадах дуже довго після їхньої загибелі.
За типами фітолітів дослідники дійшли висновку, що в цьому районі могли рости пальми, імбирні та інші квіткові рослини, які потребують значно вологішого середовища, ніж сучасна пустеля.
Разом ці знахідки показують, що приблизно 8,8 мільйона років тому в регіоні існували прісноводні водойми й рослинність, достатня для підтримання популяцій великих напівводних гризунів.
Раніше вважалося, що Атакама залишалася пустелею приблизно 40 мільйонів років. Нові палеонтологічні дані роблять цю картину набагато складнішою й свідчать, що в історії регіону могли бути тривалі вологі фази.
Окреме питання стосується того, як давні капібари опинилися на західному боці Анд. У міоцені гірський хребет уже був значним географічним бар’єром, тому прямий перехід через нього міг бути складним.
Дослідники припускають, що тварини могли поширюватися іншим шляхом — через систему вологих територій на півночі континенту, обходячи найвищі ділянки Анд.
Цей сценарій важливий не лише для історії одного виду. Він допомагає реконструювати давні річкові системи, рослинність і шляхи міграції тварин Південної Америки в період, коли клімат і географія континенту суттєво відрізнялися від сучасних.
Один зуб у цьому випадку став ключем до ширшої картини. Разом із рештками риб, рептилій та рослин він показує, що нинішній образ Атаками як майже вічної пустелі не відображає всієї геологічної історії регіону.
