3847
Юрські морські плазуни плезіозаври, ймовірно, регулярно позбавлялися від неперетравних частин здобичі, викидаючи їх у вигляді щільних грудок, подібно до того, як це роблять сучасні сови. Про це свідчить аналіз скамʼянілих «пелетів» з Північного моря, описаний у новому дослідженні в журналі Geological Magazine, на який звертає увагу видання Popular Science.
Знайдені скамʼянілості — це не кістки чи цілі скелети, а так звані регургіталіти, тобто скамʼяніла блювота. Вони нагадують совині пелети: тварина спочатку ковтає здобич цілком, а потім викидає те, що її шлунок не може перетравити.
Давні морські хижаки з «ніжним» шлунком
Плезіозаври — група морських рептилій, що жила близько 140 мільйонів років, від середнього юрського до раннього крейдяного періодів. Вони мали довгі шиї, обтічні тіла та ласти, досягаючи довжини від приблизно 2 до понад 13 метрів. Така будова робила їх ефективними мисливцями на рибу й головоногих молюсків, але, за оцінками вчених, вони також полюбляли підбирати молюсків із дна.
Попри те, що плезіозаври вимерли близько 100 мільйонів років тому, від них залишилися не лише кістки. За певних умов зберігаються й продукти їхньої життєдіяльності — копроліти (скамʼянілий кал) і регургіталіти (скамʼяніла блювота). Саме такі рештки й привернули увагу палеонтолога Дірка Кнауста (Dirk Knaust).
Як розпізнати блювоту плезіозавра
Кнауст багато років вивчає викопні безхребетні з глибоководних свердловин. Однак нові зразки з Північного моря виявилися незвичними: понад 20 грудок, деякі розміром з манго, майже не містили кісток. Натомість вони були заповнені фрагментами мушель.
Подальше порівняння з аналогічними знахідками з Європи та Північної Америки показало, що в цих регургіталітах траплялися двостулкові молюски, головоногі та трубчасті черви. Проблема полягала в тому, що такі організми жили у значно солоніших відкритих морях, а знайдені рештки походили з давньої річкової дельти юрського віку.
Це означало, що тварина-хижак спочатку харчувалася в океані, а потім переносила здобич або її рештки до дельти, де й відбувалося блювання.
Процес виключення: від іхтіозавра до плезіозавра
Підказку дали додаткові знахідки поруч з однією з грудок — скамʼяніла кістка та кілька копролітів, повʼязаних з дельфіноподібними морськими рептиліями іхтіозаврами. Спершу Кнауст розглядав їх як можливих «авторів» блювоти.
Однак, за його словами, усе виявилося складніше: треба було врахувати й інших тогочасних хижаків, адже склад та структура їхніх регургіталітів мали б різнитися. Порівняння розмірів грудок, щільності, складу та харчових уподобань різних видів привело до іншого висновку.
Кістка й копроліти, за новою інтерпретацією, з більшою ймовірністю належали давньому крокодилу. А ці хижаки, судячи з відомих даних, не полювали на молюсків у такій кількості. Проаналізувавши всі варіанти, дослідник дійшов висновку, що найбільше відомому «профілю» відповідають саме плезіозаври.
За його словами, розміри цих тварин та їхній раціон найкраще збігаються з тим, що спостерігається в регургіталітах: великі хижаки, які активно споживали молюсків та інших безхребетних.
Поводження, схоже на сучасних морських хижаків
Кнауст припускає, що після полювання плезіозаври могли запливати в прибережні зони, зокрема до річкових дельт, щоб відпочити або поспати. У цих місцях вони й викидали неперетравні мушлі та інші тверді частини здобичі.
Сучасні хутрові тюлені та морські крокодили теж позбавляються від твердих решток їжі, але зазвичай виходять для цього на сушу. Плезіозаври, судячи з їхньої будови та маси, найімовірніше, залишалися у воді, хоча й запливали на мілководдя.
Дослідник наголошує, що це лише початок вивчення такого типу скамʼянілостей. За його словами, аналізуючи те, що викидали давні тварини після їжі, можна набагато точніше реконструювати їхній раціон, поведінку та умови існування давніх екосистем.
Плезіозаври викидали неперетравні рештки грудками, подібно совам з’явилася спочатку на Цікавості.
