Камалія відверто розповіла, як співала «за картоплю» на сільських весіллях та де зустріла чоловіка-мільйонера

Вона Заслужена артистка України, «Місіс світу», дружина мультимільйонера, муза музичної премії YUNA і співачка, яку знають у багатьох країнах світу. За її плечима довге і успішне життя на сцені, про яке можна вже написати книгу. Але книги поки що немає, та й інтерв’ю Камалія дає рідко. Можливо тому, що вважає,шо краще співати ніж говорити. Але якщо Камалія починає розповідати про свій шлях в шоу-бізнесі, то тут вже слухати не переслухати, бо життя у неї цікаве було і є, навіть в часи війни, які співачка переживає, як і всі, дуже не просто.  

Однак для BLIK.ua Камалія зробила виключення і розповіла багато цікавого. Тож читайте про її перший гонорар та перші кроки до успіху, як шоу-бізнес змінив до неї відношення, після того, як вона успішно вийшла заміж, чому в часи війни вона не полишає Україну і хто нині атакує артистку в професійній сфері. 

«Перші гонорари я заробила, коли у Львові, ще школяркою, співала в ресторані»

— Камалія, у 2026 році, якщо вірити інтернету, ви відзначаєте своє 30-річчя на сцені. Чи це так?

— Насправді відлік серйозної карʼєри я роблю з 1991 року, так що можна відмічати 35-річчя, хоча це звучить трохи не комільфо (сміється). Але саме в той рік ще школяркою я прийняла участь в конкурсі «Таланти твої, Україно». Я його виграла в двох номінаціях як «кращий виконавець» та «авторська пісня». Цей конкурс дав мені путівку на конкурс «Червона рута», який проходив у Львові у 1994 році, там я, до речі, познайомилася з Русланою. В той же час я стала переможницею вокального конкурсу «Телешанс — зірки», що в Москві проводив Олексій Горбунов, відомий також як директор гурту «Міраж». Після цього він запропонував мені контракт, і ми з мамою їздили обговорювати його з Горбуновим та зі співачкою Наталією Гулькіною, з тією, що з  «Міража», але умови нам запропонували настільки кабальні, що контракт так і не був підписаний. І це був перший мій урок існування в шоу-бізнесі. Саме це наше рішення не підписувати контракт той змінило моє бажання поступати після школи в Москві в «Гнесінку» (академію музики, — Авт.). В результаті я вступила в Києві до естрадно-циркової академії і майже одразу я відправилася на свої перші закордонні гастролі. 

— Як це ви змогли таке влаштувати?

— До нашою академії прийшли представники концертного агентства, яке возило наших артистів за кордон. Вони шукали молодих виконавців. Вони почули мене прямо на іспиті та запропонували поїхати на концерт до Польщі з гуртом. У мене тоді вже був свій гурт «Інсайт». І я дійсно гастролювала по Польщі — в тих концертах хедлайнером був легендарний гурт «Кобза». І от ми з «Кобзою» два тижні гастролюємо, потім я приїжджала до Києва, навчалася, а далі знову їхали на два тижні за кордон. І там я отримала свої перші гонорари. Хоча ні, перші гонорари я заробила, коли у Львові співала в ресторані. 

— Скільки вам тоді років було?

— Ну, я ще школяркою була. Старшокласницею. 

— Серйозно? І в ресторані співали. А які у вас були пісні у репертуарі?

— Різні хіти того часу. Тоді були дуже популярні Наташа Корольова, Таня Буланова, тож співала «Жовті тюльпани» і таке інше, а ще багато англомовних хітів, ту ж Вітні Х’юстон та Мерайю Кері. Тобто репертуар був абсолютно різний.

— В ресторан ви пішли працювати, бо були потрібні гроші чи просто співати хотілося? 

— У мене тато військовий, а тоді одразу після розвалу СРСР всім було дуже складно виживати. Батьку зарплатню весь час затримували і я, щоб якось полегшити ситуацію з сімейним бюджетом, взялася допомогти батькам. Ну, а по-друге, співати в ресторані — це великий досвід. Тобто тут все було у комплексі — і грошенят заробити і досвід класний отримати. Але я тільки на вихідних працювала, а в будні дні ходила до школи. 

Камалія в юні роки, фото з архіву співачки

— Чи пам’ятаєте свій перший гонорар? Скільки заробили і на що витратили?

— Суттєвий перший гонорар я заробила на концертах у Польщі. Мені платили за виступ з п’яти пісень 20 доларів, які я збирала, не витрачала. За них я придбала свій перший справжній концертний костюм. А ще назбирала грошей і записала свій дебютний альбом «В стилі техно» — він вийшов у 1997 році разом з кліпом на головну пісню. 

«Розраховувався хтось м’ясом, хтось картоплею, хтось грошима»

— Кліп «В стилі техно» багато хто памʼятає, скільки він коштував? 

— От честно, не пам’ятаю. Але насправді, в ті часи запис на дуже крутій студії, тобто аранжування та запис вокалу, можна було здійснити за 200 доларів. А на трохи скромніший студії і за 100 доларів пісню записати було можна.

— Тобто, щоб записати одну пісню, вам треба було дати 20 концертів. 

— Я впахувала будь здоров. Багато виступів було в нічних клубах, з якими я мала довготривалий контракт. У мене було все розписано, крім понеділка та вівторка. Я і в «Ріверпеласі» співала, і в «Фламінго», і в «Красное и черное». Цих клубів вже не існує, а тоді вони були неймовірно популяні — народ тусив в них до ранку.  І от я всю ніч по них гарувала, поверталася додому десь о четвертій — трохи поспала й на пари. Отак і заробляла.

А ще ж на весіллях співала, ми з гуртом частенько їздили по селам, наче справжні лабухи. А там з нами хто як міг розраховувався: хтось м’ясом, хтось картоплею, хтось грошима. Історій була купа. По весіллям я припинила співати десь у 1997 році — після того, як моя пісня «В стилі техно» вистрілила. А до того у 1996 році я отримала своє перше лауреатство на легендарному «Пісенному вернісажі» (фестиваль- конкурс сучасної естрадної пісні, — Авт.) і вже з ними почала їздити на гастролі — за правилами фестивалю лауреати повинні були протягом року відробляти цей статус і приймати участь у державних концертах. Платили нам за це символічні гроші — державну ставку. Я памʼятаю, зі мною тоді їздили на гастролі гурти «Фантом» та «Аква Віта», це ті, що з «Території А». В тій мистецькій агенції багато хто був на контракті, але я з ними нічого не підписувала, воліла бути незалежною артисткою. 

— А що вам дозволяло не підписувати контракт? Бо «Територія А» крутила своїх артистів на ТВ, кліпи знімала.  

— В таку залежність потрапляли артисти, що були тотально без грошей. У мене була можливість заробляти самостійно і тому я могла себе вберегти від ситуації в якій би мені хтось розповідав що я маю співати, куди мушу їхати і перед ким виступати.  

Камалія з балетом, фото з архіву співачки

«Всім було цікаво подивитися на мої відверті танці»

— Ваш хіт «В стилі техно» став своєрідним проривом в тодішній поп-музиці. Це була зовсім нова стилістика. Хто вам його написав?

— Сама написала. Мені подобався тоді стиль техно-поп чи техно-денс і це моє захоплення вилилося в пісню. Я взагалі дуже любила і люблю слухати передову світову музику, це у мене від батька, який був дуже серйозним меломаном. Настільки серйозним, що коли у нього колись ще у 80-х постав вибір чи купляти авто, чи придбати якісну музичну апаратуру, він вибрав останнє. У мене досі зберігається татова колекція вінілу. АВВА, Сісі Кетч, Сандра, Мадонна, Майкл Джексон, Scorpions — в такому різноманітті музики я зростала. А наприкінці 90-х мені запав в душу техно-денс і я в цьому побачила перспективу. Хоча, якщо чесно, композицію “В стилі техно” я по приколу написала.

— Кліп на цю пісню всіх порвав. Ви перша з українських артистів спустилися в метро, щоб зняти там відео. 

— Десь на теренах шоу-бізнесу ми познайомилися з Іриною Ковальською (першою продюсеркою Олі Полякової, — Авт.) у якої було технологічно дуже сучасна «КМ Студія». У них була техніка така, що вау і ми вирішили зняти кліп, щоб він був проривний. Ідея зняти його в метро належала саме Ірині Ковальській, а задача моєї мами, як продюсера, була домовитися з Київським метрополітеном, щоб вони дал дозвіл. 

Це було надскладно, але ви ж знаєте пробивний характер Інни Петрівни — вона з цим впоралася (сміється). 

Ми знімали кліп на станціях «Золоті ворота» та «Харківська», яка на той момент тільки-но відкрилася. І ще нам виділили цілий вагон, де ми знімали під часу руху поїзду. Причому в цей час в інших вагонах були пасажири, тому до нашого вагону приставили охорону. А всім же було цікаво подивитися на мої відверті танці — люди буквально клеїли носи до вікон вагона, щоб роздивитися, що там робиться. Ще ми вночі знімали — на це був окремий дозвіл. Тобто це був ще той експіріенс. 

«Я по життю борец, і по життю — воїн»

— А от скажіть, що вам в кінці 90-х дозволяло бути такої сміливою — триматися окремо в шоу-бізнесі й ні під кого не прогинатися?

— Мабуть великий вже на той час досвід на сцені. Ну і характер — я ж донька військового. У мене батьківський характер і мамин пробивний безсумнівно. Я по життю борец, і по життю — воїн. Щоб там про мене хто не говорив, я знаю своє і своє роблю. 

До речі, я нещодавно ремікснула композицію «У стилі техно» — вона перекладена на українську і аранжировка перероблена. Я поки що новий варіант не релізила, ось наступного року буде 30-річчя пісні — треба щось цікаве до ювілею вигадати.

— Може переспіваєте композицію разом з доньками?

— Ой, дівчата взагалі не хочуть співати, хоча мають прекрасні голоси та слух. Якийсь час вони хотіли, та нині їм не подобається публічність. Одна хоче бути бізнес-леді, а інша ще повністю не визначилася, хоча вони під час життя в Лондоні три роки вивчали режисуру, монтаж та акторську майстерність. Мірабелла зараз вже гроші заробляє — робить на замовлення едіти, ну, тобто вміє робити класний монтаж відео для соцмереж і до неї вже звертаються за цим. 

А Арабелла захоплюється сучасними танцями, ну і плюс кінний спорт, звичайно.

«Двох моїх коней розстріляли в Бучі»

— Тобто у вас в сімʼї всі жінки гарно їздять на конях.

— Не просто гарно — доньки у мене спортсменки. У Мірабелли нещодавно був перший старт вже серед спортсменів, бо до цього вона була чемпіонкою серед дітей України, а зараз вона вже має новий дорослий рівень. А взагалі вона собі поставила мету взяти участь у Олімпіаді. У мене теж така мрія була до війни. Я собі придбала коня молодого, виховувала його під Олімпіаду, а потім орки прийшли і двох моїх коней розстріляли в Бучі. Досі не можу про це без сліз говорити. Мала страшну депресію, тож прийшлося поки поставити кінний спорт на паузу. 

Донька Камалії Мірабелла займається кінним спортом, фото з архіву співачки

— Ваші донечки на початку війни виїхали разом з татом в Лондон, але минулої осені повернулися в Київ. Чому? 

— Їм там не подобалося страшенно. У них були постійні депресії від чужого оточення, від погоди, в школі їм було не зовсім просто контактувати з однокласниками. А ще малі весь час сумували за нашим, за своїми кіньми та за друзями шкільними — вони ж були в третьому класі, коли почалася війна і вже встигли полюбити школу. У них в Києві був свій власний світ, який війна у них хотіла відібрати. Ну, і вони за мною страшенно скучали, а я ж не могла з ними бути там постійно, бо я в Україні не припиняла роботу і не могла повністю відмовитися від волонтерства, бо я цим серйозно займаюся з початку війни. А зараз я постійно гастролюю — у мене тур по Україні «Сильна, як ніколи». 

— Повернення дітей на територію війни — це велика відповідальність, бо тут постійно небезпека. 

— Так, в наш будинок був осколковий приліт взимку минулого року. Всі шибки посипалися — добре, що нікого вдома в цей час не було — діти ще в Лондоні тоді жили. Дуже багато було скла — реальна катастрофа. Але ми разом з Захуром прийняли рішення і повернули дітей на батьківщину. У зв’язку з цим ми посилили правила безпеки, наприклад, не ігноруємо сигнали тривоги. 

Але 14 травня у нас сталася ще одна велика біда: о четвертій ранку в бізнес-центр, якій належить Захуру, прилетіло з певною періодичністю три ракети. Насправді ціллю були не ми, а підприємство поруч. Хоча багато хто говорить, що цілили в нас, бо Захур багато допомагає Україні і ЗСУ, та ми в це не віримо. Все ж таки наша версія, що це випадковість.  

Ми збиралися їхати на місце прильоту, але нас попередили, що буде повторна атака. На той час будівля була пошкоджена з правої сторони, а потім в інший її бік прилетіло ще дві ракети і від цього наш бізнес-центр зараз має дуже сумний вигляд: стіни, вікна, облицювання фасаду — все це нині в жахливому стані, живого місця не залишилося. Ми подали документи на компенсацію і в українські органи, і в міжнародні, але мова про збитки в мільйони доларів, а може й десятки, бо сама будівля коштує майже 80 мільйонів доларів. На ремонт потрібно приблизно 20% від суми, один лише вивіз сміття — це кілька мільйонів гривень. 

Маємо надію, що держава та банк, у якого ця будівля іще частково в кредиті, підуть нам на зустріч і заморозять виплату процентів.

Бізнес-центр Захура, зруйнований російською ракетою, фото з Instagram співачки

— Від чого в звичках з початком повномасштабного вторгнення вам довелося відмовитися? 

— По-перше, нам довелося на початку війни залишити наш дім. Ми не знали взагалі, чи доведеться нам в нього повернутися, чи він вистоїть під обстрілами. Речей ми з собою взяли дещицю — я виїжджала з однією великою валізою та ручною кладдю. Тобто прийшлося відмовитися від звичного комфорту, ну і бізнес тут залишався. У Захура в Україні дуже багато бізнесу — тоді все закрилося.

Але коли почалось повномасштабне вторгнення, я не припинила концертну діяльність повністю і лише на кілька місяців призупинила концерти саме в Україні. Але я поїхала до Європи й давала благодійні концерти та вечори, збирала гроші для України.

Я виступала у Пакистані на фестивалі перед представниками держави. Після цього Україна отримала гуманітарну допомогу і не тільки гуманітарну. І вже в червні 2022 року я повернулася в Україну і постійно їздила: Україна — Європа, Європа — Україна. Я давала благодійні концерти для наших захисників, для медиків, для дітей, які залишилися без батьків та для дітей з інвалідністю. Я виступала у небезпечних точках і зараз постійно гастролюю. 

Камалія та Валерій Залужний, фото з архіву співачки

«Я і уколи роблю, і крапельниці ставлю»

— Останнім часом багато артистів організовує свої сольні концерти  Ви собі не думаєте щось подібне зробити? 

— Великі сольні концерти у Палаці «Україна» чи Палаці спорту я планую зробити пізніше, але зараз у мене для цього немає такого ресурсу. Та й не той настрій, я весь час чи в депресії, чи в апатії. Хоча я пишу пісні та випускаю кліпи. Нещодавно у мене вийшов кліп на пісню «Повірила»,  що має 1,5 мільйонів переглядів YouTube. В цьому кліпі я вже втретє спробувала себе як режисерка, до того були відео на пісні «Батьківщина» та «Ти ловиш кайф». Звичайно, у мене є режисер-постановник — ми у тандемі працюємо і скоро четвертий кліп будемо знімати. Я сама пишу сценарій, розробляю локації, вигадую собі образи і далі ми об’єднуємось і творимо. Це не складно, насправді варто лише спробувати. До того ж у мене друга освіта — режисер естради та масових видовищ. Так що все не випадково. 

— Чула, шо у вас і третя вища освіта є.

— Маю диплом університета фізкультури, як тренер кінного спорту. Так, я трохи псіханула (сміється). Бо у мене ж кінний спорт був спочатку як хобі, а далі настільки затягнуло, що я почала на змаганнях виступати і кубки вигравала. Просто війна та коронавірус дуже багато планів зіпсували. До війни у мене була мрія побудувати свою кінну школу, а в цьому без фахової освіти вже не можна. А коли я цей ВУЗ з червоним дипломом закінчила, мені запропонували піти в аспірантуру. На жаль у звʼязку з війною я не встигла захиститися, та все попереду — у мене дисертація на тему менеджменту кінного спорту, я її таки дороблю та отримаю ступінь доктора філософських наук.

Камалія на концерті, фото з архіву співачки

— Тобто ви і режисер, і тренер, і артистка.

— А ще я — медик, це моя найперша спеціальність. Тобто я медсестра. Просто у мене батьки та бабусі з дідусями мріяли, щоб я не тільки танцями займалася, а мала серйозну професію. А у мене в сімʼї лікарів багато, тож я поступила в медичний коледж. 

— Ви щось з тої науки памʼятаєте? Крові не боїтесь?

— Звичайно ні. Я і уколи роблю, і крапельниці ставлю. У мене ж коли вся родина хворіла на корону, я всіх лікувала — і в живіт уколи колола, і в сідниці. Я тоді ще вела прямі ефіри в соцмережах.

— Памʼятаю, ті відео збирали нормально.

— Я тоді на цифри не дивилася — важливо було людям допомогти зі страхом коронавірусу впоратися. У мене на початку війни сталася біда з моєю офіційною сторінкою у Фейсбуці — у мене там були мільйони підписників. Так от коли почалося повномасштабне вторгнення я весь час виходила у прямому ефірі, розповідала світу правду про те, що нас окупує сусідня держава і котила бочку на всіх росіян. За це мене забанили — сторінку просто анулювали. А мене ж там прямі ефіри мільйони дивилися. Після цього я створила нову сторінку Камалія Life та не маю часу її розкрутити. Хоча там я можу приймати скільки хочу друзів, без обмежень. В інстаграмі у мене 306.000 підписників і вони всі органічні — ми проти накруток, бо мені потрібна жива аудиторія, мої вірні шанувальники та слухачі. Ну і на TikTok у мене більше ста тисяч підписників. 

Камалія з доньками, фото з архіву співачки 

«Мої підписники в ТікТок надсилають мені картини, ікру і сумочки»

— А у вас самої є залежність від ТікТок? 

— Зараз у всіх є така залежність, бо ТікТок — передова платформа без якої складно тримати популярність. Я там весь час виходжу в прямі ефіри і всім пообіцяла, що коли кількість підписників сягне відмітки 100.000, я буду раз на тиждень давати живі концерти прямо з дому, де у мене є невеличка сцена. Тож готуюся. Плюс у раз на тиждень планую проводити цікаві ефіри з гостями в форматі інтерв’ю. Гості будуть не лише з шоу-бізнесу, з різних галузей життя. Концерти та інтерв’ю будуть паралельно транслюватиметься одразу на всіх моїх платформах.

— Я десь читала, що раніше на вас багато жінок підписувало, а зараз більше чоловіки. Це правда?

— Правда. Усі довідалися, що я вільна жінка і понеслося: пишуть і пишуть.

— Господи, я ваше розлучення і цей факт не пов’язала. І що вони вам пропонують?

— Взагалі-то дуже цікаві персонажі трапляються. Вони заходять до мене на ефіри, підписуються у ТікТок в гостьові — я своїх топчиків, хто найактивніші, завжди в гостьові запрошую. Також граю у баттли. Іноді вони надсилають мені подарунки через Нову пошту і знаете, мені це приємно. Подарунки бувають різні: від сувенірів та картин спеціально для мене намальованих, до частування, наприклад, рибу та ікру мені якось прислали. А ще сумочки іноді мені присилають дуже симпатичні. 

— Нічого собі, ви влаштувалися. А Захур не засмучується у зв’язку з цим? 

— Ні. Він звик. Крім того, я всіх сприймаю, як друзів. А як ще можна їх сприймати?

— Щодо розлучення, ви з Захуром для мене завжди були зразковою родиною, тому мене новина сильно вразила. 

— Якщо чесно, зараз цю тему ми не дуже хочемо порушувати, щоб не травмувати наших дітей. Вони особливо не читають новини, але вже ставили мені запитання з цього приводу, бо спіймали якісь відголоски. Я сказала, що це все піар.

Камалія та Захур, сімейне фото

— То, може, не треба було розлучатись?

— Це криза відносин перш за все. Але для дітей вона не помітна, бо Захур майже весь час вдома. Він мотається туди сюди — йому можна по півроку знаходитись в Україні. 

Крім того ми звикли до дружніх відносин, ми підтримуємо одне одного, переживаємо. У нас є спільні проєкти. Іноді думаю, що це навіть краща модель відносин. Ми прекрасні батьки для наших дітей і наша ціль — підняти дівчаток на ноги и виховати їх нормальними людьми з гарними душами, з емпатією до цього світу і з користю до країни, в якій вони народилися. 

— А вам Захур в карʼєрі співачки допомагає?

— Захур іноді допомагав мені, коли я просила. Але я не люблю просити й завжди намагалася все робити сама. Я сама займалася кар’єрою, творчістю, менеджментом і своїми проєктами. Мама у мене концертний директор, є ще креативний директор, звукорежисер, гример і балет. Музикантів я поки що не набираю, бо не можу утримувати велику команду. Крім того, хлопців-музикантів можуть забрати на війну, у мене ж був колектив до повномасштабного вторгнення — багатьох хлопців призвали. Тому зараз у мене в балеті самі дівчатка. 

 «Це був дорогий ресторан, солідна чоловіча компанія і серед них Захур»

— Коли ви з Захуром познайомилися, чи він до того бачив ваш кліп «У стилі техно» і чи був в курсі того, що ви відома співачка, заслужена артистка України (отримала у 2004 році, — Авт.).

— Він більшу частину часу перебував за кордоном — у нього хоча і був металургійний завод у Донецьку, але жив він в Лондоні, а в Україні бував наїздами. Захур взагалі нікого не знав в українській естраді до зустрічі зі мною.

Мохаммад Захур, фото з архіву Камалії

— Не памʼятаю, як ви познайомилися, бо тоді інтернету майже не було і всі світські новини виходили лише на папері. А в той папір вже щось завернули.

— Ми познайомилися у друзів на такій собі напівофіційній зустрічі. На ній окрім всього обговорювався концерт в Донецьку на День металурга, ну і розмова йшла про мою участь в ньому. 

Я в той вечір вже спати збиралася, бо був ранній виїзд на концерт, а тут дзвонять: «Є важлива розмова, приїзжай». Я навіть нафарбуватися не встигла — на губи блиск, діловий костюм брючний вдягла, щоб солідно виглядати, і полетіла. Це був дорогий ресторан, солідна чоловіча компанія і серед них Захур. Він став розповідати, що поп-музику майже не слухає, що любить неокласику і що він прихильник Сари Брайтман. І тоді мої друзі почали махати руками типу, яка там Брайтман, у Камалії чотири октави. Ну і попросили мене заспівати, а я ж нерозспівана — якби Захур не попросив, я б не співала. А тут подумала, хай вже людина почує справжню українську народну пісню і виконала а капела «Місяць на небі» — вона для мене талісман по життю — мама мені її в дитинстві співала, як колискову. Захур піснею був так вражений, що опустився на одне коліно і поцілував мені руку. Після цього дав мені свою візитівку і я поїхала додому. 

«З Кіркоровим ми розірвали контракт після окупації Криму»

— Так вас запросили на День металурга в Донецьк чи ні?

— Звичайно. Це був велетенський концерт на стадіоні за участю зірок. Памʼятаю там був Валерій Меладзе, «Віа Гра»,  учасники російської «Фабрики зірок». Я себе в цій компанії вільно почувалася, бо раніше часто їздила в Росію виступати — тоді ж нормальні часи ще були. Я ж отримала гран-прі фестивалю «Юрмала-Ялта транзит», де зірки обох країн виступали. І якось все це склалося, що у 2000-му році ми з мамою подалися до Москви підписувати контракт з великою будівельною компанією з Югославії — вони мали фінансувати мій проєкт з Кіркоровим, де він мав бути промоутером, не утискаючи мої інтереси.

І от вже завтра у нас підписання контракту і тут нам з дому повідомляють, що у мене дідусь помер — ми все кидаємо й мчимо додому. Так вся ця російська карʼєра і накрилася, як то кажуть, «мідним тазом». Зараз розумію, що воно й на краще. Після поховання мама несподівано опинилася в реанімації й пробула 11 днів у комі. Я від цього вся на нервах і у мене починають рухатись камені в нирках. При цьому концерти не відміняю, бо гроші потрібні, щоб маму рятувати. В результаті я сама загриміла до лікарні на три місяці, вже мама  мене відвідувала. Нирку мені тоді ледь врятували. 

Камалія,  фото з архіву співачки

— Бачите, скільки всього сталося лише для того, щоб ви с росіянами справ не мали.

— 2000-й рік був для нашої сімʼї дуже важкий, ми випали на цілий рік з шоу-бізнеса. А рік простою в цій сфері — дуже багато, ти все починаєш наче з нуля. А з Кіркоровим ми все ж таки підписали контракт набагато пізніше. Ми з ним  випадково зустрілися у журі одного конкурсу краси і домовилися спільно попрацювати. З цього співробітництва народився мій англомовний альбом, який написав Димитрис Контопулос, автор пісні Bangaranga, з якою в цьому році перемогла на Євробачення конкурсантка з Болгарії Dara.

У 20​​14 році ми розірвали з Кіркоровим контракт, бо я мала конкретну позицію з приводу окупації росіянами Криму. Хоча росіяни ще довго мені дзвонили та пропонували якісь проєкти. Після цього я мала справу лише з європейськими продюсерами, наприклад з  Уве Фаренкрогом — відомим композитором та музикантом, який спродюсував мій альбом «Club Opera» (Фаренкрог працював з ‘N Sync, Томасом Андерсоном та Vacuum, — Авт. ). 

«Те, що мій майбутній чоловік — мільйонер, я дізналася набагато пізніше»

— Якщо повернутися до Захура, коли вперше він побачив вас на сцені?

— В Донецьку на тому самому Дні металурга у 2003 році. Я тоді одразу після виступу  полетіла додому, а він повернувся в Київ через добу і одразу запросив мене на обід в ресторан. 

— Як ви думаєте, це вже було кохання?

— Насправді у нас із Захуром було кохання з першого погляду. Це при тому, що я нічого про нього не знала. Я намагалася довідатись деталі, та мій друг — той що нас познайомив — весь час робив таємниче обличчя і обіцяв все про Захура розповісти пізніше. Те, що мій майбутній чоловік власник групи компаній ISTIL Group і мільйонер, я дізналася набагато пізніше. А Захур після нашого знайомства полетів в Лондон і почав звідти дзвонити. Розмови тривали годинами — думаю він на телефонні дзвінки тоді витратив купу грошей. А потім він повернувся, запросив мене на вечерю і зізнався, що закоханий, ну і запропонував зʼїхатись та жити разом. Але я була серйозно налаштована: сказала, що без розпису жити разом ми не будемо, але можемо зустрічатися, щоб краще одне одного пізнати. Він погодився, а далі запросив мене в мандрівку в Дубаї і далі у свій рідний Пакистан — дуже хотів мені показати свою батьківщину. Я звичайно полетіла, але весь час контролювала свій паспорт. Як тільки він потрапляв Захуру до рук, я в той же момент намагалася його відібрати (сміється).

Камалія, Захур та новонароджені доньки, фото з архіву співачки

— Боялися, щоб він не побачив ваш рік народження?

— Та ні, що ви таке говорите. Просто нас попереджали, щоб за кордоном паспорт треба тримати при собі. Ну, і все ж таки я його до кінця не знала. Вже в Пакистані Захур сказав, що ми йдемо на весілля до його друга і потягнув мене в шоп де були тканини, і  швачки які одразу взялися шити мені наряди в місцевому стилі. Ми замовили декілька сарі — два з них були червоно кольору. Я спитала Захура, чому червоні — бо дивилася в дитинстві індійські фільми і бачила, що у червоному вбранні в Індії наречені заміж виходять. Він мене заспокоїв, що то старі традиції, а цей колір мені просто пасує. Потім за день до того весілля мене всю розмалювали хною, а ще купили мені манг-тіка — золоту прикрасу, яка одягається на голову і спускається на лоб — такі у них носять наречені. Але я ж того не знала. Ну, а далі приїжджаємо на весілля, виходимо з машини та починаємо рухатися по живому коридору і люди нас с Захуром обсипають пелюстками троянд, а далі одягають на нас вінки з живих квітів. А я все ще нічого не розумію і все допитуюсь де ж наречена з женихом. І тут Захур посміхається і каже: «Так це ж ми наречений та наречена». 

Камалія в пакистанському національному вбранні, фото з архіву співачки

— Вітаю, вас видали заміж без вашого відома.

— І в цей момент Захур зробив мені пропозицію руки і серця і сказав, що я маю повне право зголоситися або відмовитися. «Якщо ти скажеш “ні”, не буде нічого страшного, ми просто добре погуляємо, а скажеш “так” — то будемо чоловіком та дружиною».

— Боже, а маму ж не покликали.

— Ні мою, ні Захура, і це потім йому боком вийшло. Але я тоді собі подумала, чому б і ні, бо мені 26 років, я вже нагулялася, і взагалі поряд красивий чоловік, який мені подобається. Він і зараз гарний, а тоді був просто герой — кубики пресу, гарна постава, накачаний. Одним словом, з думкою «не сподобається — разведуся» я сказала «так». 

А далі у нас був шикарний медовий місяць в Дубаї в Бурдж-аль-Араб («Парус»). Але коли ми повернулися в Київ, мама не повірила, що ми одружилися і довго вважала, що ми її розводимо. Але знаете, з проходженням семи років нам прийшлося друге весілля гуляти. Ну, тому що мати Захура дізналась про нас і сказала, що як вона наречену не благословляла, не була на весіллі і не запрошувала на нього сусідів та родичів, то нічого не було. Друге весілля в Пакистані ми вже гуляти по всім правилам.

— Ну це прекрасно, один жених, два весілля. Може ви ще і третій раз поженитеся?

— А чи це потрібно? Вже чимало води спливло, ми обидва змінилися.

Родина Камалії на відпочинку, фото з архіву співачки

«Мені подобаються Олена Омаргалієва та Валерія Форс»

 — Особисто ви маєте відношення до створення музичної премію YUNA, співзасновником якої є Моххамад Захур?

— Ідея народжувалася поступово, у тандемі Захура та Павла Шилько. DJ Паша, багато років поспіль проводив мої благодійні вечори до Дня Святого Миколая. Вони проходили щороку ще задовго до повномасштабного вторгнення, а згодом почали проходити навіть двічі на рік. Паша також проводив мої концерти, дні народження та інші заходи.

І вже потім у нас із Пашею ця ідея почала формуватися спільно. Згодом Паша став продюсером YUNA, і так у тандемі ми працюємо далі. А на рішення Захура підтримати створення премії вплинула ситуація в нашому шоу-бізнесі. Він просто бачив в ньому корупцію і не розумів, чому більшість премій артисти отримують за гроші. Тобто «не дашь — не переможешь». А Захур по життю завжди за чесність і це, в якийсь момент, наштовхнуло його на думку заснувати незалежну премію.

— Вам не прикро, що ви не можете отримати цю премію?

— Трішки прикро, але справа в тому, що в шоу-бізнесі до мене завжди було упереджене ставлення, тому якби я брала участь в цій премії, то мене б на порох язиками стерли. Тому на самому початку ми прийняли рішення, що я в премії не номінуюся. Але я — муза YUNA, тому кожного року виступаю з новими піснями і крутими концертними номерами. І це теж непогано. 

Камалія та Захур на премії YUNA, фото організаторів

— Ви завжди згодні з результатами YUNA і які відкриття серед молодих артистів ви зробили останнім часом? 

— З номінантами у списках я повністю згодна, але не завжди згодна з тими, хто в фіналі статуетки отримує. Але це лише моя субʼктивна думка. Щодо конкретних уподобань, то мені дуже подобається Олена Омаргалієва, хотя вона не зовсім новачок, ця співачка теж йшла до своєї слави дуже довго. І ще мені страшенно подобається співачка Валерія Форс, яка у цьому році була на відбірковому конкурсі на Євробачення. Я за неї вболівала й мені було шкода, що така крута вокалістка пролетіла. І, до речі, ви знаєте, що її пісня «I am a fire» — це світовий хіт? Честно кажучи, коли вона завірусилася, я не знала, що це українка співає. Там розкішні вокальні дані і є справжня енергетика великої зірки. Вважаю Валерії варто ще раз спробувати податися в нацвідбір. Шкода, що її виступ нікого не зачепив, але я давно цю тенденцію спостерігаю в шоубізі, коли справді гідних артистів тушують. 

— На червоній доріжці YUNA 2026 ви нещодавно продемонстрували гарну форму. Це результат спортивного способу життя. 

— Ну, я нині повернулася в кінний спорт плюс ходжу в спортзал. Я люблю плавати і мені подобається акваеробіка. Крім того кожного дня маю рептиції з балетом, які роблять мене більш міцною. Мені подобається спорт — я більше втомлююся від телефонів та інтерв’ю.

«Ми всі знаємо, хто був першим продюсером Олі Полякової»

— З ким сьогодні в шоу-бізнесі ви спілкуєтеся чи навіть дружите? 

— Я дуже люблю Макса Барских. У него є справжній талант позитивна енергетика та чітка позиція щодо України. На жаль спілкування з колегами у мене зараз обмежене, бо раніше ми часто перетиналися на концертах та івентах, а нині контакту майже немає, бо кожен має свої проблеми і шукає, як вижити і існувати, як артист. А тут, знаєте, кожен за себе.

З Наталкою Могилевською я добре спілкуюся, бо ми під час війни часто перетинаемося на концертах  — у нас з нею теплі дружні стосунки. Дружу з Melovin — він нещодавно мав концерт в Atlas і мене запросив — я ходила, підтримала його. З Олею Поляковою у нас ніби нормальні стосунки. Тобто, ми не вороги. Але, я коли побачила інтерв’ю чоловіка Полякової, то мені стало за Ірину Ковальську (Розалію Романову, — Авт.) прикро, бо ми всі знаємо хто був першим продюсером Олі Полякової. Я не приймаю нічию сторону, я не була свідком їхнього розлучення й не знаю всіх нюансів, але коли Оля сказала, що не було у неї продюсерки на імʼя Ірина Ковальська, я останню підтримала, бо я — за чесність. Я така людина, яка, якщо бачить, що десь є несправедливість чи обман, то не мовчатиме, тим більше, якщо ці внутрішні розклади виносяться на загал. До речі, мені здається, що ідея з кокошником Полякової та її дзеркальними сукнями народилася з моїх образів, які були створені дизайнером Леді Гаги для мого європейського туру в підтримку альбому «Club Opera» (другий, з трьох існуючих в дискографії Камалії, англомовний альбом, вийшов у 2013 році, — Авт.).

Камалія, Захур та Оля Полякова, фото з архіву Камалії

— А я памʼятаю вашу дзеркальну сукню.

 — Всі сукні до того шоу втілив у життя, нині вже на жаль покійний, дизайнер Сергій Єрмаков. І от Оля Полякова, як після довготривалої відсутності знову стала завойовувати шоу-бізнес, записувала программу чи то в YouTube, чи то в Інстаграм, в якій вона жартома наді мною стібалася — там в процесі вона приміряла на голову корону, як у мене, типу, а чим я не королева, хоча у мене і немає такого Захура. Цікаво було б те відео відшукати. А трохи згодом у Полякової зʼявився кокошник і пішли корони та дзеркальні сукні, як дві краплі схожі на ті, що у мене були в турі з альбомом «Club Opera».  

— Дивлюся, ви взагалі за справедливість. Але ж в шоу-бізнесі вона не працює. 

— Та її взагалі немає в шоу-бізнесі. Ну може зовсім малий відсоток, на жаль. Один іншого може з’їсти, можуть об’єднатися у групу, якщо комусь хтось неугодний і знову ж таки з’їсти. Я це все на собі переживала, тому знаю. 

Камалія в дзеркальній сукні, фото з архіву співачки

«З Президентом Кучмою я їздила по всіх самітах»

— А що, на вас атаки якісь були? Ви нікому не заважаєте, знаходитесь у своїй ніші.

— Ці атаки були і є зараз. Знаєте, доки я була без Захура, всі мене жаліли, називали «талановитою дівчинкою». Я ж довгий творчій шлях пройшла до заміжжя, всі свої лауреатства виборювала самостійно, звання отримала. Я ж із президентом Леонідом Кучмою їздила по всіх самітах. Одного разу Леонід Данилович вийшов на сцену вручати мені гран-прі на «Пісенному вернісажі», ну і після того мене включили до групи артистів, які їздять разом з першою особою по світу і співають на урядових самітах. Я дуже довго так їздила. І навіть це заздрості до мене в середовищі колег не викликало, але як тільки в моєму житті зʼявився Захур, все змінилося. Зʼявилася заздрість і скрізь мене почали сприймати як ходячий мішок із грошима. Тобто, якщо раніше мене звали на багато проєктів просто так, то потім почали вимагати гроші за право виступити, за ротацію на радіо. А чоловік у мене дуже принципова людина — вважає, що хабарів та корупції не повинно бути, бо в Європі та Америці такого немає. Бо якщо ти пишеш пісню та знімаєш кліпи, вкладаєш в це свої ресурси, час, голос, енергію, то цей продукт мають купувати. Тому сказав, що ніколи ні за що копійки нікому не дасть. От і все. Тому на мене почалися утиски: «не хочеш платити, тебе не буде». 

— Ну, при цьому ви ж не зникли зі сцени. 

— Не зникла, тому що вела соцмережі, вела прямі ефіри та мала активну соціальну діяльність. Завдяки цим проєктам і премії YUNA  я і не втрачаю популярність, хоча вона могла би бути більшою, якби не тиск від багатьох. Ну і щодо премії YUNA — через неї багато артистів зі мною порвали відносини, бо ображалися на мене, що їх не звуть на YUNA. 

Камалія, фото з архіву співачки

«Я не розуміла, чому моя подруга так вчинила»

— Камалія, ви сказали, що атаки на вас в професійній сфері є і зараз. Що ви маєте на увазі?

— Маю на увазі свою колишню подругу Світлану Голинську з якою я була в добрих стосунках 20 років і яка зараз, як я знаю в тіх в сферах шоу-бізнесу, де вона співпрацює з кимось, то ставить умовою, щоб мене не запрошували в ті проєкти. Дуже хочу порушити це питання, бо, коли Голинська тільки починала свій бізнес, моя мама їй допомогла й познайомила її зі мною та Захуром. У Голинської є компанія «Медіатек»,  яка займається технічним забезпеченням шоу-бізнесу, а саме екранами для сцени. 14 років поспіль ми брали у Голинської через цю компанію екрани на церемонії YUNA і на мої особисті концерти і тільки цього року, на ювілейну YUNA, ми замовили екрани у іншої фірми. Голинська дуже часто відмічала разом з моєю сімʼєю свята, приїздила в наш дім в Іспанії, де ми навіть відмічали дні народження сина Світлани. Тобто ми тісно спілкувалися, а на всіх моїх заходах вона налагоджувала свої професійні контакти. 

У неї були фінансові проблеми, вона збиралася повертатися в Україну й попросила мене допомогти. Саме я познайомила її зі своїми друзями та знайомими. Минулого літа саме завдяки мені Світлана Голинська влаштувалася ще й на підробіток. Я замовила за неї слово і познайомила її зі своїми знайомими та друзями — людьми, які якраз набирали працівників. У результаті вона завдяки мені отримала підробіток помічницею в управлінні Будинку профспілок у Києві. Це були мої друзі, мої контакти, мої зв’язки. Потім вона посварила мене з цими ж людьми, які допомогли їй із роботою. Слава Богу, зараз ми з друзями вже помирилися.

Далі Захур, як громадянин Великобританії, оформив попечительство над сином Голинської, коли той під час війни поїхав вчитися в Лондон. Про це вона попросила мене поговорити із Захуром, це було потрібно для того, щоб син міг навчатися у Лондоні в boarding school — школі, де діти одночасно навчаються і проживають. І Захур, довіряючи мені, це зробив. Вона не знала, як залишити сина самого в Іспанії. Вона хотіла повернутися в Україну й працювати тут, а син мав навчатися у Лондоні.

І при цьому всьому Голинська в якийсь момент переступила через мене й заблокувала мене всюди. Я проплакала всю нічь, бо не розуміла чому моя подруга так вчинила. Я їй подзвонила й отримала дуже грубу відповідь. А далі я дізналася, що вона лʼє бруд на мене моїм друзям та знайомим. 

Світлана Голинська, фото Oboz.ua

— Ви намагалися зрозуміти, що саме сталося між вами?

— Я їй подзвонила і попросила її пояснити ситуацію. У відповідь вона грубо мені відповіла, сказала, що їй ніколи, і кинула трубку. Світлана Голинська дала з приводу мене та моєї сімʼї та Захура досить брудне й брехливе інтерв’ю — правди там було максимум 5%. А ще вона надсилає мені повідомлення, з якими я запросто можу піти в поліцію та заявити на неї за спробу шантажу. Бо вона мені погрожує тим, що як я буду давати з приводу неї якісь інтерв’ю, то вона викладе в публічний простір мої оголені фото — хоча в неї їх точно немає. Отакий наш шоу-бізнес — це тонкий лід, де весь час потрібно маневрувати і бути справжнім бійцем.

Читайте також: