3041
Сьогодні Марс має два малі супутники, але сліди у кратері Гейл можуть свідчити, що колись існував значно масивніший супутник, здатний створювати припливи.
У центрі дослідження лежить поняття «ритміти» — «шари осаду, сформовані періодично змінюваними процесами, такими як течії чи припливи». Команда Суніті Карунатіллаке виявила тонкі «мулові завіси» у знімках Curiosity, схожі на земні припливні структури. Пріябрата Дас зазначив: «вони мають дуже близьку схожість із земними приливними моделями». Аналіз нашарувань дозволив оцінити період припливів і масу можливого давнього супутника Марса.
Ранджан Саркар застосував перетворення Фур’є — «математичний метод для пошуку прихованих періодів у даних». Це показало, що припливи могли залежати і від Сонця, і від супутника, масивнішого за сучасний Фобос у 15–18 разів. Мазумдер підкреслив: «наявність ритмітів на Землі є вагомим доказом припливної активності». Такі дані підтримують гіпотезу про давні морські умови.
Критики зауважують, що озера всередині Гейла та Джезеро могли бути замалі для припливів, або ж ритміти формувалися змінним річковим стоком. Ніколя Мангольд підкреслив: «я не думаю, що ці два місця підходять для фіксації припливних відкладень». Водночас Саркар припускає зв’язок озер із більшим океаном завдяки підповерхневій пористості.
Подальше поєднання геологічних моделей та спектрального аналізу може прояснити, чи дійсно припливи формували марсіанські шари. Це дослідження відкриває новий погляд на давню гідрологію Марса та можливі залишки масивного супутника.
Марс міг мати великий супутник, що створював припливи з’явилася спочатку на Цікавості.
