2243
Нове спостереження космічного апарата Solar Orbiter показало, що великі сонячні спалахи можуть формуватися як лавиноподібна послідовність дрібних магнітних збурень, які поступово переходять у масштабне виверження енергії.
Спалах було зафіксовано 30 вересня 2024 року під час близького зближення апарата з Сонцем у межах місії, яку реалізує Європейське космічне агентство спільно з NASA. Результати спостережень опубліковано в науковому журналі Astronomy & Astrophysics, де подію охарактеризовано як одне з найдетальніших досліджень сонячного спалаху, виконаних на сьогодні.
Сонячні спалахи описують як «раптові вивільнення колосальної енергії з магнітних полів Сонця», що відбуваються в його атмосфері. Їх фізичною основою є «магнітне перез’єднання» — процес розриву та повторного з’єднання протилежно спрямованих силових ліній, унаслідок якого магнітна енергія безпосередньо переходить у теплову та кінетичну. Під час цього явища температура плазми зростає до мільйонів градусів, а заряджені частинки прискорюються до надвисоких швидкостей.
Ключову роль у спостереженнях відіграв Extreme Ultraviolet Imager (EUI), який зафіксував структури сонячної корони розміром лише кілька сотень кілометрів із часовою роздільною здатністю дві секунди. Зображення показали появу дрібних магнітних ниток, що виникали майже в кожному кадрі та поступово скручувалися. У міру їх накопичення регіон втрачав стабільність, запускаючи каскад повторних актів перез’єднання.
Додаткові дані надали інструменти SPICE та STIX, які дозволили простежити, як енергія відкладається в різних шарах сонячної атмосфери. Рентгенівське випромінювання виявило області, де прискорені частинки вивільняли основну частину енергії. Спостереження підтвердили, що перед основною фазою спалаху вже відбувався інтенсивний енергетичний обмін.
Окрему увагу дослідники приділили явищу «плазмового дощу» — потокам перегрітої плазми, що рухалися крізь атмосферу Сонця навіть після згасання основного вибуху. За словами провідного автора роботи Прадіпа Чітти, «ми вперше змогли побачити, як серія дрібних подій формує потужний спалах у реальному часі». Ці потоки вказують на тривале відкладення енергії після піку спалаху.
Завершальну просторову картину події сформував Polarimetric and Helioseismic Imager (PHI), який зафіксував слід спалаху на видимій поверхні Сонця. Отримані результати підкреслюють, що сонячний спалах є не одиничним вибухом, а результатом ланцюгової реакції взаємопов’язаних магнітних процесів, важливих для прогнозування космічної погоди.
Solar Orbiter розкрив, як малі збурення породжують потужні спалахи з’явилася спочатку на Цікавості.
