357
Коли городники або фермери оцінюють родючість землі, найчастіше йдеться про азот, фосфор, калій, органічну речовину та кислотність. Однак навіть достатня кількість поживних елементів не гарантує, що рослина зможе ними скористатися. Велику роль відіграє гранулометричний склад ґрунту — співвідношення піску, пилу та глини, від якого залежать вода, повітря, робота коренів і рух поживних речовин.
До піщаної фракції належать частинки розміром приблизно 2,0–0,05 мм, до пилуватої — 0,05–0,002 мм, а глинисті мають розмір менше 0,002 мм. Саме співвідношення цих фракцій визначає, чи буде ґрунт легким і швидкопроникним для води, чи важким, вологоємним і схильним до ущільнення.
Легкі ґрунти містять більше крупних частинок. Вони швидше прогріваються навесні, добре пропускають повітря та зручніші в обробітку. Проте є й зворотний бік: волога в них утримується гірше, тому за відсутності регулярних опадів рослини швидше переходять у стан водного стресу.
Разом із водою на легких ґрунтах простіше втрачаються й окремі елементи живлення. Через невисоку ємність катіонного обміну та невелику кількість глинистих частинок і гумусу слабше утримуються нітратний азот, сульфатна сірка, калій, магній і бор. Саме тому великі разові дози добрив тут часто менш ефективні, ніж дробне внесення, узгоджене з фазами розвитку культури.
Що важливо врахувати
На важких ґрунтах ситуація інша. Велика частка дрібнодисперсних частинок дозволяє утримувати більше води та поживних елементів, однак їхня наявність ще не означає доступність для коренів. Після сильних опадів вода повільніше проходить крізь профіль, а за слабкого дренування пори заповнюються вологою й рослинам починає бракувати кисню.
Кисневе голодування гальмує розвиток кореневої системи, погіршує засвоєння поживних речовин і змінює активність ґрунтової мікрофлори. За тривалого перезволоження також підвищується ризик втрат азоту через денітрифікацію. У таких умовах додаткова порція добрив не завжди виправляє ситуацію.
Дослідження понад двох тисяч зразків ґрунту, проведене Ukravit Institute у 2025 році, показало чіткі відмінності між природними зонами. На Поліссі близько 56% зразків були легкими супіщаними, а приблизно 32% — середньосуглинковими. У Лісостепу близько 25% припадало на легкосуглинкові, 41% — на середньосуглинкові та 34% — на важкосуглинкові ґрунти.
У Степу домінували важчі ґрунти: близько 71% зразків виявилися важкосуглинковими, 21% — середньосуглинковими і лише 8% — легкосуглинковими. Тому одна й та сама схема удобрення в різних регіонах може давати зовсім різний результат.
Для легких ґрунтів ключовим принципом є менша разова доза, точніше внесення та прив’язка до реальної потреби рослини. Для важких важливішими стають структура, щільність, дренаж і водно-повітряний режим. Гранулометричний склад змінити практично неможливо, адже він формується материнською породою, але структуру й водопроникність можна покращувати органікою, сидератами, меліорантами та правильною системою обробітку.
