960
Астрономи виявили білий карлик WD J1330+6435 із настільки незвичайним зеленувато-жовтим відтінком, що його назвали першим відомим прикладом «зеленої зірки». Виявилося, що причиною такого кольору є не температура поверхні сама по собі, а хімічне забруднення атмосфери залишками кам’янистих тіл із колишньої планетної системи. Після того як зоря завершила звичайний етап еволюції й перетворилася на білий карлик, частина планетного матеріалу була поглинута нею та змінила спектр випромінювання.
Зазвичай колір зорі насамперед визначається її температурою: холодніші світила виглядають червонішими або помаранчевими, Сонце сприймається як біле, а найгарячіші зорі мають блакитний відтінок. Такий самий принцип довго застосовували й до білих карликів — надщільних залишків зір, схожих на Сонце. Проте команда Марка Холландса з Університету Ворика вирішила перевірити, наскільки різноманітною насправді може бути їхня видима палітра.
WD J1330+6435 має температуру поверхні близько 4000 °C. В його атмосфері виявили кальцій, літій і натрій — характерні сліди кам’янистої речовини. Особливо важливим виявився натрій: він поглинає помаранчеву частину спектра, через що сумарне світло набуває відтінку шартрез — зеленувато-жовтого кольору. Самі астрономи не побачили зірку «зеленою» безпосередньо оком: колір відтворили на основі спектральних вимірювань і комп’ютерної моделі людського сприйняття світла.
Усього команда вивчила 151 білий карлик на відстані приблизно до 65 світлових років. П’ять із них мали виразно незвичайні кольори: два жовті та три рожеві. Окремо виділився WD J1011+2845 приблизно за 48 світлових років від Землі — завдяки вуглецю, що піднімається до його поверхні, він може виглядати насичено лососево-рожевим. Інші 146 об’єктів у середньому залишалися холодно-білими.
Результат допоміг пояснити й стару статистичну загадку: раніше здавалося, що блакитнуваті білі карлики переважають. Насправді вони просто яскравіші й тому легше потрапляють до оглядів на великих відстанях. Нове дослідження показує, що залишки зруйнованих планетних систем можуть помітно впливати на вигляд мертвих зір ще довго після загибелі їхніх планет.
