355
Аніта Луценко — зіркова фітнес-тренерка та експертка зі здорового способу життя, яка надихає тисячі людей дбати про своє здоров’я та внутрішній баланс. Її шлях — це історія про силу трансформації, сміливість змінювати себе та відкритість до нових викликів.
Нещодавно Аніта зробила ще один важливий крок у своєму житті — написала книгу, яка стала для неї не лише творчим проєктом, а й способом поділитися цінностями, досвідом і мудрістю.
Тож сьогодні у нашій розмові Аніта ділиться не лише інсайтами, які отримала за час роботи над книгою, але й розповідає про важливі особисті відкриття. Як спілкування з Хезер змінило її погляд на життя? Що стало поштовхом до написання книги? І як рідні підтримують її на творчому шляху?
Чи змінилося ваше уявлення, розуміння себе з моменту знайомства з Хезер?
Так, за цей період мені виповнилося 40 років — це той рубіж, який в психології називають “кризою середнього віку”. Це абсолютно природній етап, який має свої виклики та задачі. Для мене цей час став важливим моментом переосмислення себе, своїх цінностей і пріоритетів.
Я дуже вдячна, що саме в цей період у моєму житті з’явився образ Хезер. Вона стала певним символом змін, які надихнули мене стати сміливішою, більш зрілою і відповідальною за своє життя. Найголовніше, що я зрозуміла: ніхто, окрім мене самої, не зробить мене щасливою. Все, що нам потрібно для цього, вже є всередині нас. Її розслабленість і впевненість вселяють віру в те, що з віком ми дійсно стаємо більш щасливими, якщо вміємо правильно вибудовувати своє життя.
Якби ви могли назвати три слова, які найкраще описують Хезер, щоб це було?
Внутрішній спокій, баланс між активністю та відпочинком, піклування про себе.
Який головний інсайт ви отримали після спілкування з Хезер?
Я зрозуміла, що неможливо бути по-справжньому щасливим і позитивним, якщо не живеш у гармонії з собою та навколишнім світом. Важливо навчитися взаємодіяти з іншими людьми, бути відкритим до підтримки і готовим допомагати. Саме ця взаємність і злагода створюють основу для внутрішнього спокою та радості, яка відображається і в зовнішньому вигляді.
В який конкретно момент ви вирішили написати книгу?
Це сталося, коли я зрозуміла, що кількість заміток, інсайтів і рецептів у моєму телефоні вже перевищила всі розумні межі. Я почала відчувати, що цей матеріал заслуговує на те, щоб стати чимось більшим.
Поділившись цією ідеєю зі своєю подругою, я почула від неї слова підтримки: вона сказала, що із задоволенням прочитала б таку книгу. Це стало для мене поштовхом і підтвердженням того, що настав час діяти.
Що для вас було найскладнішим у написанні книги? Як довго ви її писали?
Написання книги зайняло дуже багато часу — понад півтора року. Найцікавіше, що останній розділ, де зібрані всі звички Хезер в одному місці, я дописала буквально на фінальному етапі, коли книга вже була готова до друку. Все почалося з того, що я побачила на її столику біля ліжка крем для рук. Це надихнуло мене описати абсолютно всі дрібні деталі її звичок. Так народився один з найцінніших елементів книги.
Я обожнюю сам процес створення і для мене найбільша цінність завжди саме в ньому. Тому той факт, що робота над книгою розтягнулася на півтора року, став своєрідною можливістю продовжити свою творчу насолоду. Ця книга стала джерелом натхнення не лише для мене, а й для інших.
На момент написання книги Хезер було 75 років, а на момент виходу в світ — вже 77. Але, що цікаво, абсолютно нічого не змінилося: я й досі в захваті від неї та її унікального способу життя.
Як ваша подруга Хезер відреагувала на вашу ідею з написанням книги?
Вона, як завжди, вибухнула сміхом! Думаю, для Хезер я завжди була і залишаюся особливою зі своїм творчим підходом до життя і бажанням активної діяльності й впливу на цей світ в позитивному руслі. Але, попри її звичну іронію, вона підтримала мене. Хезер допомагала, давала цінні поради, відповідала на всі мої запитання, хоча й чітко дала зрозуміти, що зараз знаходиться на етапі тотальної насолоди життям, тому зовсім не хоче знову поринати в роботу, тому це тільки для мене і мого спокою.
Її реакція та ставлення тільки підкреслили ту особливу легкість і мудрість, які я завжди ціную в ній. Це зробило процес створення книги ще більш натхненним.
Кому ви першому дали прочитати книгу та кому радите її до прочитання?
Хм, це цікава історія. У процесі роботи над книгою мені потрібно було вносити правки й доповнення, і для цього я завжди роздруковую текст, щоб робити примітки та виправлення від руки. У той момент я поїхала до мами в Польщу, адже у моєї доньки Мії були канікули у школі.
Якось я пішла у справах, а за кілька годин отримала дзвінок від мами: «А де продовження?». Я навіть спочатку не зрозуміла, про що вона. Виявилося, що мама, прибираючи, випадково знайшла мій видрук. Замість того щоб продовжити прибирання, вона «проковтнула» всю першу частину книги й тепер вимагала продовження.
У такі моменти я відчуваю силу, натхнення та важливість своєї роботи. Якщо моя мама, якій 68 років, настільки захопилася і захотіла читати далі, це неймовірно надихає і додає впевненості. Жінки навколо мене — це моя найбільша опора.
Книгу я раджу всім, хто шукає натхнення, прагне гармонії з собою та світом, а також тим, хто любить історії, які допомагають по-новому поглянути на своє життя.
