859
Рішення Заходу допомогти Україні захиститися від повномасштабного вторгнення Росії мало вирішальне значення для безпрецедентного зближення Азії та Європи.
Про це у статті для Foreign Affairs під назвою “Стратегія оновлення Америки” пише державний секретар США Ентоні Блінкен. За його словами, невелика кількість країн – насамперед Росія, Іран, Північна Корея і Китай – хочуть змінити основоположні принципи міжнародної системи:
“Незважаючи на відмінності у формах правління, ідеології, інтересах і можливостях, ці ревізіоністські держави прагнуть зміцнити автократичне правління всередині країни і затвердити сфери впливу за кордоном. Усі вони хочуть розв’язувати територіальні суперечки за допомогою примусу або сили та використовувати економічну й енергетичну залежність інших країн. І всі вони прагнуть підірвати основи могутності Сполучених Штатів”.
Блінкен вважає, що бажання кремлівського правителя Путіна знищити Україну, поряд із рішенням Китаю “прикривати” Росію і підживлювати її агресію, прискорило зближення поглядів серед азіатських і європейських країн.
“Ймовірно, найістотніше зрушення, якого ми домоглися, відбулося не всередині регіонів, а між ними. Коли він почав своє вторгнення, Путін думав, що зможе використати залежність Європи від російського газу, нафти і вугілля, щоб посіяти розбрат і послабити її підтримку України. Але він недооцінив рішучість європейських країн – і готовність союзників в Азії допомогти їм”, – додав держсекретар.
Він називає глобальну коаліцію допомоги Україні найяскравішим прикладом розподілу тягаря, який він бачив – США виділили на підтримку країни 94 мільярди доларів, а європейські, азійські та інші партнери – майже 148 мільярдів.
Тим часом Росія покладається на допомогу своїх колег-ревізіоністів. У статті вказується, що Північна Корея поставила РФ мільйони артилерійських снарядів, балістичних ракет і пускових установок, а Іран побудував у РФ завод із виробництва дронів і відправив сотні балістичних ракет. Китайські компанії прискорили постачання машин, мікроелектроніки та інших товарів подвійного призначення, необхідних країні-агресору для виробництва зброї та боєприпасів.
У відповідь Путін погодився поділитися передовими військовими технологіями з Північною Кореєю, збільшив військову і технічну підтримку Ірану і прискорив переговори про стратегічне партнерство, незважаючи на те, що Тегеран продовжував озброювати, навчати і фінансувати тих, хто здійснював терористичні атаки на персонал і партнерів США на Близькому Сході і міжнародне судноплавство в Червоному морі.
