Квазар PHL 1811 понад два десятиліття вважали одним із найдивніших активних ядер галактик: у видимому та ультрафіолетовому світлі він виглядав як об’єкт із надзвичайно швидко зростаючою чорною дірою, але в рентгенівському діапазоні був майже у 180 разів слабшим, ніж очікувалося. Новий аналіз показав, що квазар, імовірно, весь цей час не був рентгенівсько слабким — його просто закривали надзвичайно щільні й нерівномірні хмари газу.

PHL 1811 давно привертав увагу астрономів через суперечливі властивості. Його оптичний спектр і співвідношення інфрачервоного та ультрафіолетового випромінювання виглядали цілком типовими для квазара, який активно поглинає речовину. Проте рентгенівських фотонів надходило в рази менше, ніж мало б бути.
Спочатку це трактували як внутрішню властивість системи. Одне з пояснень припускало, що корона — надгаряча область біля чорної діри, яка створює рентгенівське випромінювання, — у PHL 1811 просто дуже слабка.
Ситуація почала змінюватися у 2015 році. Спостереження XMM-Newton і NuSTAR виявили ознаки надзвичайно щільного газу, який міг перекривати майже все рентгенівське випромінювання.
Einstein Probe побачив квазар без «завіси»
У серпні 2024 року Einstein Probe зафіксував раптовий рентгенівський спалах PHL 1811. Уперше його рентгенівська яскравість піднялася до рівня, нормального для квазара з такими оптичними властивостями.
Спалах тривав недовго. Через кілька днів джерело знову стало слабким. Саме цього й очікували б у моделі з рухомими хмарами: на короткий час прогалина між ними відкрила прямий вид на рентгенівську корону, а потім лінію зору знову перекрило.
Команда під керівництвом Біня Ло з Nanjing University повторно проаналізувала всі доступні рентгенівські дані PHL 1811 з 2001 по 2024 рік — Chandra, XMM-Newton, Swift та Einstein Probe — разом із відповідними ультрафіолетовими спостереженнями.
До 2024 року рентгенівський потік був не лише слабким, а й дуже мінливим, тоді як оптична та інфрачервона яскравість залишалася відносно стабільною. Це краще узгоджується з частковим закриттям джерела, ніж із гіпотезою про постійно слабку корону.
PHL 1811 важливий ще й тому, що став прототипом цілої групи подібних квазарів. Якщо той самий механізм працює й там, частину таких об’єктів доведеться переосмислити як звичайні активні ядра, приховані складною газовою структурою.
Джерело: Phys.org

646