2895
Сталінська пропаганда створила міф про масову співпрацю з нацистами цілого народу, щоб виправдати безпрецедентний акт геноциду. Справжньою причиною була не вигадана зрада, а геополітичні страхи Кремля та бажання етнічно зачистити півострів.
Чому міф про масову співпрацю з нацистами суперечить фактам?
Восени 1941 року 11-та армія Вермахту під командуванням Еріха фон Манштейна окупувала Кримський півострів. Радянська історіографія десятиліттями стверджувала, що кримські татари майже повністю перейшли на бік ворога. Цю вигадку спростовують задокументовані факти: понад 20 тисяч кримських татар у той самий час воювали проти нацизму в лавах Червоної армії.
Яскравим доказом червоної брехні є постать Амет-Хана Султана, видатного аса з Алупки. Він здійснив 603 бойові вильоти, особисто збив 30 ворожих літаків і двічі здобув звання Героя Радянського Союзу. Поки він знищував нацистську авіацію, радянська влада таврувала його народ як ворогів і виселяла з Криму навіть матерів, які чекали синів-героїв з фронту.
Німецька влада справді створювала батальйони самооборони (Schuma) з місцевих жителів. Однак реальних колаборантів було мізерно мало у масштабах усього етносу, і їх не більше, ніж серед інших народів, що опинилися під окупацією в Східній Європі. Вступ до цих формувань найчастіше був не ідеологічною підтримкою Гітлера, а спробою захистити домівки від радянських партизанів.
Ці формування нерідко ставилися до кримських татар з ворожістю, грабували села і влаштовували каральні рейди. Та Сталіну це було байдуже: він потребував зручного цапа-відбувайла і обрав на цю роль цілий народ, перетворивши трагедію виживання на міф про “вроджену схильність до зради”. Ця брехня стала димовою завісою для набагато темнішого плану.
Яка була справжня мета депортації і як Кремль стирав пам’ять про народ?
Депортація почалася на світанку 18 травня 1944 року, а кримські татари називають її Сюрґюнлік (вигнання). Її мотиви лежали у площині імперської геополітики: Сталін готувався до можливого конфлікту з Туреччиною за протоки Босфор і Дарданелли і прагнув “зачистити” прикордонні регіони від етнічних груп, які мали зв’язки з потенційним супротивником.
Кримські татари, тюркомовний корінний народ стратегічно важливого півострова, сприймалися як потенційна “п’ята колона”. Виселення стало “превентивною” етнічною чисткою, цинічно замаскованою під покарання за вигадані колективні злочини.
Наказ виконували війська НКВС на чолі з Лаврентієм Берією. Понад 32 тисячі озброєних силовиків зігнали близько 200 тисяч старих, жінок і дітей у переповнені товарні вагони, адже більшість дорослих чоловіків воювала на фронті. Від спраги, голоду, задухи та інфекційних хвороб загинуло близько 46% депортованих.
Фізичного знищення Москві виявилося замало, тому радянська влада одразу почала тотальне стирання пам’яті про корінний народ. Тисячі кримськотатарських топонімів замінили безликими російськими назвами, мечеті перетворювали на склади чи клуби, а старовинні цвинтарі рівняли з землею бульдозерами.
Навіть після формальної реабілітації у 1967 році кримським татарам категорично заборонили повертатися додому аж до розпаду СРСР. Цей злочин залишив глибоку рану, яка кровоточить і досі.
Джерело: 24tv.ua