2869
Росія вдосконалює засоби ураження: створює нові модифікації реактивних дронів і нарощує застосування балістичних ракет. Частину цих цілей, однак, можна знищувати навіть старими зенітно-ракетними комплексами. Військовий експерт, полковник ЗСУ у запасі Роман Світан пояснив, чому “Герань-5” не стане складною ціллю для української ППО і чому Україні варто розвивати власні ракетні програми та бити по логістиці ворога.
Чому “Герань-5” легша ціль, ніж здається
Нова модифікація “Герань-5” фактично є ерзац-ракетою: вона не має систем огинання рельєфу на надмалих висотах, потужної радіоелектронної боротьби чи композитних матеріалів для радіонепомітності. Її головна перевага – швидкість, але вона лише дозвукова. Біля землі при швидкості звуку близько 1200 кілометрів на годину “Герань-5” розганяється максимум до 1000 кілометрів на годину, а перехід на надзвук для такої конструкції неможливий через закони аеродинаміки.
Для мобільних вогневих груп із кулеметами ця швидкість справді критична, адже вони не встигнуть прицілитися. Для зенітних ракет же це елементарна ціль. Ракета-перехоплювач старого радянського комплексу “Оса” (9М33) летить зі швидкістю півтора Маха (1500–2000 км/год), що вдвічі перевищує швидкість “Герані”. Крім того, дрон не здатен маневрувати з перевантаженнями, а протиракети витримують 40–60G, тож неманевруюча дозвукова ціль збивається без жодних проблем.
Оптимальним рішенням є фронтальна система ППО на базі ЗРК малої дальності, як британські Stormer, французькі Crotale, фінські Sisu або радянські “Оси”. Головна потреба – достатня кількість комплексів і дешевих ракет до них. Українське КБ “Луч” вже працює над ракетою РК-19 для заміни старих боєприпасів до “Оси”. У світі існують тисячі таких комплексів, вироблених за останні півстоліття. Їх потрібно знайти, викупити та поставити на бойове чергування.
Балістика, логістика і власні розробки
Іншим серйозним викликом залишається російська балістика, зокрема ракети середньої дальності типу “Орєшнік”. Вони виходять за межі атмосфери (понад 100 кілометрів), тому перехоплювати їх потрібно до розділення боєголовки. Для цього потрібні заатмосферні системи, як американські THAAD, ізраїльські Arrow 3 чи корабельні Aegis з ракетами SM-3, але такі рішення надзвичайно дорогі та дефіцитні.
Найкращий захист від балістики – знищення пускових установок і інфраструктури ворога на його території, тому Україні потрібна власна балістична зброя. Програма “Сапсан”, яка зараз активно фінансується, має дати результати найближчим часом. Серійні партії цих ракет із дальністю 500 кілометрів дозволять тримати під вогневим контролем ключові об’єкти аж до Москви.
Тим часом Україна вже застосовує наявні засоби для руйнування російської логістики. Показовим є удар по мосту через річку Міус у Ростовській області. Ця переправа є частиною трансазовської магістралі, яка з’єднує Ростов із Запорізьким і Херсонським напрямками та Кримом. Знищення мосту дронами доводить, що українські сили взяли під повний вогневий контроль сухопутний коридор противника. Понтонні переправи є ще легшими цілями: достатньо 50 кілограмів вибухівки, щоб розірвати зчеплення, після чого течія зруйнує конструкцію.
Розмови про “мирні угоди”, заморожування конфлікту чи територіальні поступки, за словами експерта, не мають нічого спільного з реальним вирішенням проблеми. Будь-яка зупинка бойових дій або припинення ударів по російській економіці лише дасть Москві час відновити сили. Єдиний дієвий аргумент, на його думку, – математика і технології. Тільки перенесення війни на територію Росії та симетрична загроза для її столиці здатні гарантувати безпеку українських міст.
Джерело: 24tv.ua