2876
Серед безстрашних пілотес, яких називали «Нічними відьмами», були молоді уродженки українських міст і сіл. Щоночі вони виконували завдання, які без радарів, радіозв’язку та парашутів були майже неможливими, а їхня відвага й льотна майстерність досі вражають світ.
Чому польоти на біпланах ставали кошмаром для німецьких військ?
588-й нічний бомбардувальний авіаполк був унікальним явищем в історії світової авіації. Дівчата літали на біпланах По-2, які до війни використовували для обробки сільськогосподарських полів. Ці машини були настільки повільними, що їхня максимальна швидкість (близько 150 кілометрів на годину) була нижчою за швидкість звалювання німецьких винищувачів Messerschmitt Bf 109. Це створювало безпрецедентний аеродинамічний парадокс: німецькі пілоти фізично не могли летіти настільки повільно, щоб прицільно розстріляти дерев’яний біплан, не ризикуючи зірватися у штопор.
Історики описують смертельно небезпечну, але геніальну тактику, яку застосовували льотчиці. Наближаючись до цілі, вони набирали висоту, а потім майже повністю вимикали двигуни. Літак безшумно планував у темряві, і чути було лише тихий свист вітру в металевих розчалках крил. Німці назвали цей звук «шелестом мітли», а самих пілотес – Nachthexen («Нічні відьми»). Їхні бомби падали ніби з нізвідки, сіючи психологічний терор серед піхоти та артилеристів.
Однією з найяскравіших зірок підрозділу була українка Євдокія Носаль, яка народилася у селі Бурчак на Запоріжжі. Вона здійснила 354 успішні бойові вильоти. Її життя трагічно обірвалося 23 квітня 1943 року поблизу Новоросійська, коли під час обстрілу уламок снаряда влучив жінці у скроню просто під час польоту. Вона стала першою жінкою-пілотом Другої світової війни, яку було ушановано найвищою військовою нагородою посмертно. Її штурман, Глафіра Каширіна, змогла дотягнути залитий кров’ю літак до бази, що експерти з авіації досі вважають дивом пілотування.
Чим вражали українські льотчиці, чиї імена увійшли до історії авіації?
Збити хоча б одну «Нічну відьму» було для німців украй важким завданням, адже дівчата літали на наднизьких висотах, ховаючись у складках рельєфу. Неможливо не відзначити й неймовірну витривалість цих жінок: до літа 1944 року вони літали без парашутів, щоб взяти на борт додаткові 20 кілограмів бомб. У відкритих кабінах за температури мінус 30 вони зазнавали важких обморожень, але продовжували виконувати завдання.
Справжньою легендою стала Надія Попова, яка виросла на Донеччині. Її витривалість виходила за межі людських можливостей: під час найважчих боїв вона здійснювала до 18 вильотів за ніч. Поверталася на базу, техніки за три хвилини підвішували нові бомби, і жінка знову піднімалася у чорне небо. Одного разу її літак повернувся на аеродром із 42 пробоїнами: кулі прошили карту, шолом і навіть льотну куртку Попової, але сама вона залишилася неушкодженою. Загалом Попова здійснила 852 бойові вильоти, пережила війну й стала символом незламності для феміністичних та військових рухів аж до своєї смерті у 2013 році.
Не менш вражає історія киянки Лариси Розанової, яка стала однією з найкращих штурманок полку. Її здатність орієнтуватися лише за зірками та секундоміром, без жодних навігаційних приладів, була неймовірною. Сьогодні, коли світова історична наука відокремила реальні подвиги від радянської пропаганди, імена цих українок стоять в одному ряду з найвидатнішими авіаторами світу. Вони довели, що справжня мужність не залежить від статі, а гартується у вогні любові до своєї землі та безстрашності перед обличчям смерті.
Джерело: 24tv.ua