2773
Століттями моряки заспокоювали штормове море, виливаючи на воду трохи олії. Тонка плівка розтікалася поверхнею, приглушувала хвилі й створювала навколо судна зону спокою.
Про цей ефект знали ще в античності
Згадки про здатність олії заспокоювати воду трапляються ще в античних джерелах. Римський письменник Пліній Старший описував, як моряки використовували її під час штормів, а водолази розбризкували олію на поверхні, щоб зробити воду прозорішою для зору під час занурення.
Однак для науковців це явище довго залишалося маловідомим. У 1757 році американський державний діяч і винахідник Бенджамін Франклін помітив незвичну картину під час морської подорожі до Англії: на тлі бурхливого моря сліди за кількома кораблями були напрочуд гладкими.
Франклін запитав капітана, у чому причина. Той здивувався такому запитанню й пояснив, що кухарі, ймовірно, щойно вилили за борт жирну воду після миття посуду. Моряки добре знали цей ефект і називали його «штормовою олією».
Франклін згадав описи Плінія та вирішив перевірити спостереження самостійно. У 1772 році він провів дослід на англійському озері Дервент-Вотер: чайної ложки олії вистачило, щоб поступово заспокоїти значну ділянку водної поверхні. У листі, опублікованому згодом, він описував, як гладенька зона розрослася приблизно до половини акра, близько 2000 квадратних метрів.
Як олія впливає на хвилі та як її використовували на практиці
Спочатку Франклін припускав, що олія працює як мастило між повітрям і водою: зменшує тертя, через яке вітер розгойдує поверхню. Однак це пояснення не охоплювало всіх особливостей явища. Подальші дослідження показали, що важливу роль відіграє сама тонка плівка. Коли вона розтягується та рухається разом із водою, виникають так звані сили Марангоні. Вони протидіють переміщенню поверхневого шару й допомагають розсіювати енергію хвиль.
Одним із найвідоміших випадків використання цього прийому стала рятувальна операція 15 листопада 1883 року. Судно Martha Cobb натрапило на корабель Grecian, який тонув під час сильного шторму. Через бурхливі хвилі шлюпки на суднах були пошкоджені, а єдина вціліла рятувальна шлюпка здавалася надто малою, щоб безпечно дістатися до людей.
Капітан Martha Cobb вирішив скористатися старим моряцьким методом. За його наказом моряки вилили у воду риб’ячий жир і нафту якомога ближче до судна, що зазнало аварії. Приблизно через 20 хвилин, за описом капітана, хвилі в зоні поширення олії почали поводитися інакше, ніж навколо неї. Завдяки цьому рятувальна шлюпка змогла дістатися до Grecian. Капітан назвав ефект майже магічним: за межами вкритої олією зони море лишалося бурхливим, а всередині неї човен міг рухатися значно спокійніше.
У 2017 році дослідники використали цей історичний епізод, щоб змоделювати вплив олійної плівки на штормові хвилі. Результати підтвердили, що тонкий шар на поверхні може змінювати взаємодію вітру з водою та зменшувати надходження енергії до хвиль.
Штормову олію застосовували на суднах і рятувальних човнах ще довго після часів Франкліна. Зокрема, рятувальні шлюпки «Титаніка» мали запаси такої речовини: британський Закон про торговельне судноплавство 1894 року вимагав мати олію для використання в штормову погоду. Згодом цю практику поступово залишили. Сучасні судна мають інші конструктивні рішення для роботи в складних погодних умовах, а навмисне скидання олії в море створює очевидні екологічні ризики.
Попри те, що тонка олійна плівка справді здатна приглушувати хвилі, це не робить забруднення води безпечним. Речовини на поверхні моря можуть шкодити морським екосистемам, забруднювати узбережжя та завдавати шкоди птахам і тваринам.
Джерело: tsn.ua
