2727
Що полякам, що українцям непросто поглянути на Волинську трагедію без національних міфів, адже доводиться стикатися з незручною правдою. Розуміння глибинних процесів, які її спричинили, критично важливе, щоб розірвати коло історичних травм і запобігти повторенню подібних катастроф.
Чому з родючої землі Волині проросло насіння ненависті?
Міжвоєнна Волинь, яка після Ризького мирного договору 1921 року опинилася у складі Другої Речі Посполитої, була регіоном разючих соціальних та економічних контрастів. Українське селянство, що становило абсолютну більшість населення, близько двох третин, страждало від гострого земельного голоду, архаїчних методів землеробства та хронічних злиднів, які посилилися під час Великої депресії 1930-х років. Натомість Варшава зміцнювала польську присутність через програму осадництва, роздаючи найкращі угіддя ветеранам польської армії та лояльним колоністам.
Соціальна прірва швидко набувала етнічного забарвлення. Польський осадник чи урядовець в очах українця асоціювався не лише з іншою нацією, а з несправедливим землевласником, який відібрав ресурс для виживання родини. Економічну маргіналізацію супроводжувала жорстка культурна ізоляція: масові закриття українських шкіл, обмеження доступу до державних посад і відверта дискримінація у судах.
Як геополітичні ігри та радикальні ідеології перетворили сусідів на ворогів?
Після смерті Юзефа Пілсудського польський уряд перейшов до жорсткої політики примусової асиміляції та репресій. Її апогеєм на Холмщині та Підляшші стало масове руйнування православних церков у 1938 році, що відлунило гнівом по всій Волині. Водночас Організація українських націоналістів (ОУН) запропонувала просту, але безжальну формулу здобуття незалежності, де не було місця для компромісів з іншими етносами чи політичними опонентами.
Радянський терор 1939–1941 років фізично знищив традиційні еліти, лідерів громад, священників та інтелігенцію обох народів. Депортації до Сибіру та масові розстріли у тюрмах НКВС посіяли атмосферу тотальної параної та взаємних звинувачень у колабораціонізмі. Далі нацистська окупація принесла на ці землі індустріалізоване вбивство, Голокост, який відбувався на очах місцевого населення.
Німецька окупаційна адміністрація свідомо використовувала тактику «розділяй і володарюй», нацьковуючи українську допоміжну поліцію на поляків, а польську на українців. Щоденне споглядання масових страт призвело до катастрофічної бруталізації населення, насильство стало нормою, а людське життя втратило цінність.
Безпосереднім каталізатором кривавої розв’язки стала весна 1943 року. Тоді близько 5 тисяч українців зі зброєю покинули службу у німців і перейшли до лав Української повстанської армії (УПА). У відповідь нацисти масово набрали на їхнє місце поляків, і конфлікт миттєво перейшов у фазу відкритої війни. Керівництво УПА на Волині розпочало масштабну антипольську акцію для «очищення» території. Польське підпілля (Армія Крайова) та бази самооборони вдалися до жорстоких відплатних акцій, у яких гинули тисячі мирних українців. Масла у вогонь підливали й радянські партизани, які свідомо провокували зіткнення та часто співпрацювали з польськими загонами.
Волинська трагедія 1943 року стала не раптовим спалахом божевілля, а логічним наслідком багаторічної політики приниження, радикалізації та руйнування державних інституцій, які мали захищати право людини на життя. Щоб перегорнути цю болючу сторінку та вшанувати пам’ять загиблих, сьогодні між Україною та Польщею триває пошук компромісів і ексгумація жертв, але попереду ще довгий шлях.
Джерело: 24tv.ua