2870
Ілля Ріпін, один із найвідоміших художників Російської імперії, усе життя зберігав глибокий зв’язок з Україною. Навіть на піку слави він відкрито захоплювався вільнолюбним духом Запорозької Січі, а в приватному листуванні охоче переходив на соковиту українську говірку. Його життя стало мовчазним, але потужним протестом проти імперської асиміляції, який завершився категоричною відмовою повертатися під крило радянської диктатури.
Чому автор найвідоміших картин імперії шукав натхнення у козацькому минулому?
Мистецтвознавці сьогодні по-новому переглядають спадщину Іллі Ріпіна і знімають із неї російський імперський маркер. Його ідентичність була нерозривно пов’язана з малою батьківщиною, містечком Чугуїв, де він народився 5 серпня 1844 року. Дід художника Василь Ріпин був військовим поселенцем із козацького роду. Прізвище спочатку звучало як Ріпин, від українського слова “ріпа”, і лише згодом було русифіковане у документах до Рєпіна. Ця пам’ять про козацьке коріння стала фундаментом, на якому вибудовувався світогляд митця.
Навчаючись у Петербурзькій академії мистецтв, Ріпин відчував себе чужинцем у холодному бюрократичному середовищі імперської столиці. Це змушувало його постійно думками повертатися до теплих, сповнених життя пейзажів України. Особливу увагу варто звернути на його листування з істориком Дмитром Яворницьким. У цих листах Ріпин не просто вживав українські слова, а писав цілі пасажі живою козацькою говіркою.
Він називав себе запорожцем, жартував у суто українському стилі та добре знав фольклор. Робота над картиною “Запорожці пишуть листа турецькому султану” (1880 – 1891 років) не була простою історичною реконструкцією чи пошуком екзотики, як часто трактувала петербурзька критика. Це був глибоко особистий проєкт. Художник роками подорожував Наддніпрянщиною, вивчав артефакти та збирав типажі, намагаючись передати на полотні дух абсолютної свободи та братерства, якого так бракувало в задушливій атмосфері Російської імперії.
Колористика Ріпіна, його любов до яскравих відкритих кольорів і динамічних композицій має набагато більше спільного з українським народним мистецтвом та бароковою традицією, ніж із суворою школою російського реалізму. Його пензель завжди залишався емоційним і гострим. Це відображення південного козацького темпераменту, який художник ніколи не намагався приховувати.
Як фінська еміграція допомогла художнику розірвати зв’язки з Росією?
Поворотним моментом, який дозволив Іллі Ріпіну звільнитися від імперських та радянських обіймів, стала геополітика. У 1899 році він придбав садибу “Пенати” у селищі Куоккала, яке на той час входило до складу Великого князівства Фінляндського. Коли у 1917 році Фінляндія проголосила незалежність, Ріпін опинився за кордоном. Митець свідомо обрав статус апатрида: він отримав нансенівський паспорт, спеціальний міжнародний документ для біженців та осіб без громадянства, і categorично відмовився від будь-яких юридичних зв’язків із новоствореною більшовицькою державою. Для нього СРСР асоціювався з терором, знищенням релігії та культури, а головне з кривавим придушенням свободи його рідної України.
І все ж у 1920-х роках радянська влада розгорнула масштабну кампанію з повернення “великого російського художника” на батьківщину. До Куоккали приїжджали делегації, зокрема з колишніми учнями та відомими діячами культури, які обіцяли розкішні умови та повне забезпечення. Проте Ріпін залишався непохитним. Він добре розумів природу тоталітарного режиму і не бажав ставати інструментом радянської пропаганди. У розмовах із фінськими сусідами та європейськими гостями він відверто засуджував більшовиків, називаючи їх руйнівниками цивілізації.
Символічним завершенням життя та творчості стала остання велика картина “Гопак”, над якою він працював аж до смерті у 1930 році. Права рука художника вже була майже повністю паралізована через атрофію м’язів, однак Ріпін, якому вже було за 80, прив’язував пензель до лівої руки і з незвичайною впертістю писав не російські пейзажі, а динамічний вибуховий український танець. На полотні козаки стрибають через багаття, випромінюючи незламну життєву енергію. Цю картину складно сприймати інакше, ніж духовний заповіт Ріпіна, його останнє зізнання в любові до України та остаточний розрив із російським культурним простором.
Джерело: 24tv.ua