2554
Ученим вдалося видобути давню людську ДНК не з кісток чи зубів, а з крихітної порції осаду з печери Ель-Мірон в Іспанії. Аналіз показав сліди ядерної ДНК кількох людей, які жили приблизно 22 тисячі років тому, у найхолодніший період останнього льодовикового максимуму в Європі. Про результати повідомляє видання ScienceAlert.
ДНК з кількох крупинок ґрунту
У шарі печери, з якого брали зразок, не знайдено жодних людських решток — ні кісток, ні зубів, ні викопних скелетів. Осад, що потрапив до лабораторії, важив не більше, ніж кілька зернин рису, але саме з нього вдалося «витягти» генетичну інформацію.
Щоб отримати достатньо даних, дослідникам довелося секвенувати зразок близько 100 разів і переглянути понад мільярд фрагментів ДНК у пошуках людських слідів. Окремо враховували й сучасні забруднення, щоб відфільтрувати їх від справді давнього матеріалу.
За оцінками авторів, ця ДНК могла потрапити в осад зі шкіри, волосся чи крові людей, які ховалися в печері під час суворих умов льодовикового періоду. Скелети з цього часу надзвичайно рідкісні, а знайдені рештки часто погано збереглися, тому будь-які нові генетичні дані особливо цінні.
Ким були мешканці печери Ель-Мірон
Аналіз давньої ДНК свідчить, що люди, які колись населяли цю печеру, належали до західної генетичної групи і, ймовірно, мали темну шкіру, волосся та очі. У зразку виявили суміш ДНК кількох осіб, серед яких було більше чоловіків, ніж жінок.
Автори підкреслюють, що результати демонструють потенціал седиментарної ДНК (sedaDNA) — ДНК, збереженої в осадах, — для вивчення генетичної історії навіть там, де немає жодних людських решток. Це дозволяє безпосередньо пов’язувати археологічні шари з конкретними людськими популяціями.
Від мітохондріальної до ядерної ДНК
Це не перший випадок виявлення ДНК у печері Ель-Мірон. Раніше, у зразках ґрунту віком від 46 до 21 тисячі років, дослідники знаходили мітохондріальну ДНК тварин і людей. Аналіз показав, що вони користувалися печерою в різний час.
Нове дослідження йде далі: тепер ученим вдалося виділити ядерну ДНК із осаду. На відміну від мітохондріальної, яка передається лише по материнській лінії, ядерна ДНК успадковується від обох батьків і містить набагато більше інформації про походження та родинні зв’язки.
Ці дані допомагають з’ясувати, як взаємодіяли західні та східні популяції Європи під час останнього льодовикового періоду: чи змішувалися вони, чи залишалися відокремленими в різних частинах континенту.
Чи змішувалися популяції Європи під час льодовикового максимуму
Щоб краще зрозуміти міграції того часу, команда на чолі з Пере Гелабертом (Pere Gelabert) порівняла ядерну ДНК з Ель-Мірон із генетичними даними двох інших давніх людей: жінки з території сучасної Франції віком близько 31 тисячі років та зуба з північної Іспанії віком приблизно 25 тисяч років.
Обидва ці індивіди мали певну частку східного походження, що вказує: до настання піку льодовикового максимуму населення на протилежних краях Європи вже встигло частково змішатися.
Однак ДНК з печери Ель-Мірон віком близько 22 тисяч років демонструє лише західну генетичну лінію. На думку авторів, це свідчить не про різку заміну населення, а радше про відносну безперервність популяції на південному заході Європи між 30 і 20 тисячами років тому.
Дослідники підкреслюють, що їхні геномні дані не підтримують сценарій масштабної заміни населення чи різкого розриву в тяглості популяцій у цей період.
Седиментарна ДНК змінює археологію
Методика роботи з ДНК з осадів уже починає змінювати археологію. У 2021 році вчені змогли виділити мітохондріальну ДНК жінки, яка жила 25 тисяч років тому, з глиняної підлоги печери в Грузії. А нещодавно давню людську ДНК знайшли на стіні печери в Аргентині, прикрашеній наскельним живописом — це перший доказ того, що генетичний матеріал може зберігатися на стінах печер тисячі років.
Огляд, опублікований у 2025 році, прогнозує, що sedaDNA здатна суттєво поглибити розуміння розселення людей, взаємодії мисливців-збирачів, раннього землеробства, одомашнення тварин і поширення хвороб. Очікується, що застосування цього підходу до різних археологічних пам’яток швидко зростатиме.
Попри те, що зразків давньої людської ДНК з цього регіону й періоду поки що небагато, робота з осадовою ДНК уже фактично подвоїла обсяг доступних даних. Дослідники наголошують, що поєднання нових знахідок у кісткових рештках із результатами аналізу осадів буде ключем до відтворення генетичної історії населення Європи у верхньому палеоліті.
Осад у печері зберіг ДНК людей льодовикового періоду з’явилася спочатку на Цікавості.
