2887
Остання подібна виставка людей відбулася не в темні віки, а під час Всесвітньої виставки у Брюсселі 1958 року. За фасадом цивілізації та технологічного прогресу тоді ховалася жорстока колоніальна реальність.
Чому мільйони французів та бельгійців платили гроші за знущання з людей?
Наприкінці ХІХ століття колоніальні держави потребували виправдання безжальної експлуатації заморських територій. Саме тоді з’явилися етнологічні експозиції, які мали показати європейцям так звану “дикість” підкорених народів.
У 1889 році, коли Париж святкував відкриття Ейфелевої вежі, на Esplanade des Invalides розгорнувся справжній невільничий табір. Чотириста африканців та представників інших корінних народів виставили на огляд, наче екзотичних тварин. Видовище мало приголомшливий комерційний успіх і швидко перетворилося на прибуткову індустрію розваг.
Бельгійський король Леопольд II, чия тиранія в Конго забрала мільйони життів, пішов ще далі. У 1897 році для Міжнародної виставки у Брюсселі він наказав силоміць привезти 267 конголезців і розмістити їх у “африканських селах” у передмісті Тервюрен. Людей змушували носити одяг, невідповідний для холодного клімату, через що 7 африканців померли від пневмонії та були потайки поховані в безіменних могилах.
Франція не відставала. Під час Паризької колоніальної виставки 1931 року понад 34 мільйони відвідувачів прийшли подивитися на “живих експонатів”, яких змушували танцювати під барабани та розважати натовп. Публіка кидала їм монети та їжу, тоді як за лаштунками люди страждали від хвороб, недоїдання та психологічної травми.
Як Брюссельська виставка 1958 року стала останнім “людським зоопарком” в історії?
У 1958 році Бельгія приймала першу повоєнну Всесвітню виставку (Expo 58), символом якої став футуристичний Атоміум, монумент віри людства в науку та світле майбутнє. Здавалося б, після Другої світової війни та ухвалення Загальної декларації прав людини у 1948 році подібне мало зникнути. Проте просто в тіні цього гіганта бельгійський уряд відтворив типове конголезьке село, куди привезли 598 чоловіків, жінок і дітей з Центральної Африки.
Їх поселили за низькою бамбуковою огорожею і змусили щодня розігрувати перед туристами принизливі сцени “дикого життя”, майструвати примітивні знаряддя праці та співати пісні на втіху глядачам. Контраст між атомною епохою і відвертим расизмом був настільки разючим, що навіть європейська преса почала ставити владі незручні запитання. Проте справжній бунт підняли самі конголезці.
Відвідувачі сміялися з африканців, кричали на них і кидали через паркан банани та цукерки, ніби перед ними були мавпи у вольєрі. Не витримавши знущань, конголезькі учасники категорично відмовилися виходити до публіки, зібрали речі та зажадали повернення на батьківщину.
Налякана можливим міжнародним скандалом і бойкотом, бельгійська влада була змушена достроково закрити експозицію, поставивши остаточну крапку в історії європейських людських зоопарків. Сьогодні Королівський музей Центральної Африки у Тервюрені, колись символ імперської гордості Леопольда II, слугує нагадуванням про злочини колоніалізму.
Джерело: 24tv.ua