2892
Святвечір за новим церковним календарем припадає на четвер, 24 грудня 2026 року. Наступного дня, 25 грудня, у п’ятницю, християни відзначатимуть Різдво Христове. Ці дати використовують Православна церква України та Українська греко-католицька церква після календарних змін, запроваджених ще в 2023 році.
Коли Святвечір і що він означає
За даними офсайту, ПЦУ перейшла на новоюліанський календар із 1 вересня 2023 року. Водночас церква передбачила можливість для окремих громад і монастирів, які бажають зберегти старий юліанський календар, продовжувати ним користуватися.
В УГКЦ в Україні також перейшли на новий стиль для нерухомих свят з 1 вересня 2023 року, залишивши чинний порядок обчислення дати Пасхи. Для громад, які дотримуються старого стилю, Святвечір у сезоні 2026–2027 років припаде на 6 січня 2027 року, а Різдво — на 7 січня.
Святвечір, або Надвечір’я Різдва Христового, — це день перед одним із найбільших християнських свят. Він завершує Різдвяний піст і присвячений духовній підготовці до зустрічі Різдва. За церковними звичаями, як зазначено в матеріалі УГКЦ про традиції Святвечора, цей час пов’язаний з молитвою, богослужіннями та очікуванням народження Ісуса Христа. Тому його вважають не просто сімейною вечерею, а важливою частиною святкування.
За традицією родина збирається за столом увечері, коли на небі з’являється перша зірка. Вона символізує Вифлеємську зірку, яка, згідно з євангельською історією, сповістила про народження Спасителя. Водночас звичай чекати першої зірки є насамперед народною традицією. Головним «змістом» вечора є спільна молитва, вдячність і сімейна єдність.
Страви, звичаї та історія свята
Одна з найвідоміших українських традицій — готувати на Святвечір 12 пісних страв. Як зазначено в матеріалі Львівського національного університету імені І. Франка «Звичаї та обряди українців на Святвечір», цю кількість часто пов’язують із дванадцятьма апостолами Ісуса Христа. В етнографічних поясненнях можна зустріти й іншу трактовку: 12 страв символізують дванадцять місяців року.
Єдиного обов’язкового переліку страв немає. За даними освітнього проєкту «СловОпис» Київського університету імені Б. Грінченка, меню відрізняється залежно від регіону, сімейних звичаїв і місцевих кулінарних традицій. Серед найпоширеніших страв — кутя, узвар, пісний борщ, вареники, голубці, риба, квасоля та горох, тушкована капуста, картопля, грибна юшка, пампушки й домашня випічка.
Кутя — головна страва вечора, яку зазвичай готують із пшениці чи іншого зерна, маку, меду та горіхів. Узвар — напій із сушених фруктів, найчастіше яблук, груш і слив.
Серед звичаїв — дідух, сніп із колосся, який традиційно ставили на почесному місці в домі. Він символізував урожай, добробут, пам’ять про предків і зв’язок поколінь. У деяких регіонах під святкову скатертину клали сіно, що пов’язують з яслами, в яких, за біблійною історією, народився Ісус Христос.
Перед вечерею родина може помолитися, подякувати за прожитий рік і згадати тих, хто не зміг приєднатися до святкування. Багато родин починають вечерю саме з куті, яка має особливе символічне значення і вважається одним із головних атрибутів Різдва.
Після вечері або вже на Різдво люди ходять від дому до дому, співають колядки і вітають господарів зі святом. У деяких місцевостях колядувати починають безпосередньо на Святвечір. Про те, як ці звичаї зберігаються в сучасних українських родинах, розповідає і УГКЦ: в одному з її матеріалів сім’я з Київщини ділиться власними традиціями — від приготування куті за сімейним рецептом до спільної молитви й вечері з дітьми та онуками.
Цікаві свідчення про різдвяні звичаї збереглися й в історичних документах. Центральний державний історичний архів України у Львові підготував виставку про те, як відзначали Різдво мешканці міста та області на початку XX століття. З архівних матеріалів видно, що традиція 12 страв була поширена і тоді, хоча конкретне меню залежало від чисельності родини та місцевих звичаїв. На столах могли бути кутя, компот, вареники, голубці, риба, тушкована капуста, борщ і пампушки. А в багатших львівських родинах уже використовували скляні ялинкові прикраси, а деякі господарі прикріплювали до ялинкових гілок маленькі свічки.
Є й цікавіший історичний факт: Різдво не було спочатку окремим святом у християнській традиції. За матеріалами Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, окреме святкування народження Ісуса Христа вперше встановили в Римській церкві за папи Юлія I в середині IV століття. Згодом ця традиція поширилася на Схід.
Святвечір, який сьогодні об’єднує українські родини за спільним столом, має не лише глибоке релігійне значення, а й багату історію, в якій переплелися християнські символи та місцеві народні звичаї.
Джерело: styler.rbc.ua
