2544
Мозок людини перед смертю не вимикається одразу: у критичні хвилини в ньому може виникати несподіваний сплеск електричної активності, а нервовими клітинами проходить особлива електрохімічна хвиля. Науковці припускають, що саме ці процеси можуть пояснювати незвичайні відчуття людей, які пережили клінічну смерть.
Що бачать люди у стані клінічної смерті
Йоганнес Айзенбергер розповідає про літо 2005 року так, ніби це сталося лише тиждень тому, а не 21 рік тому. Тоді йому було 19 років, він щойно закінчив школу і хотів ще раз пережити літні канікули, перш ніж повернутися до роботи. Але під час відпустки у Франції з ним сталася трагічна аварія: він вилетів у вікно. Його рука була порізана від долоні до плеча, а Йоганнес був на межі смерті від кровотечі.
Поки французькі лікарі намагалися зберегти його притомним, а головне — живим, у машині швидкої допомоги з ним сталося те, чого він ніколи не забуде. Айзенбергер втратив свідомість і раптом побачив себе зверху, на ношах.
Хлопець піднімався дедалі вище над машиною швидкої допомоги, що мчала серпантином дороги, а миготливий блакитний вогник освітлював верхівки сосен. Потім він побачив сліпуче світло. На ньому був його померлий дідусь, який махав йому рукою. У ту мить юнак, який лише кілька хвилин тому був паралізований страхом за своє життя, відчув «абсолютний спокій». Потім раптово повернувся до реальності.
Що відбувається в мозку протягом останніх хвилин життя
Сьогодні, за словами науковців, немає сумнівів, що це був досвід клінічної смерті. Дивовижна кількість людей переживає щось подібне: за оцінками, аж п’ять відсотків населення.
За словами професора Єнса Драйєра з клініки Charité в Берліні, смерть не настає миттєво, а є процесом, під час якого активність мозку може тимчасово різко зростати. Саме тоді можуть виникати незвичайні переживання, описані людьми, які пережили клінічну смерть.
«Ми виявили неочікувану активність мозку безпосередньо перед смертю. Мозок, що вмирає, явно не просто вимикається», — наголошує невролог.
Медик пояснює, що смерть — це процес, що складається з кількох фаз. Спочатку серце слабшає, кров’яний тиск падає, а мозок отримує все менше кисню. Починається клінічна смерть: серцебиття та дихання зупиняються, і ззовні людина вже виглядає мертвою. Однак клітини тіла та мозку ще не мертві, і в цей короткий проміжок людину можна врятувати.
Саме тоді в мозку відбувається щось несподіване: коли кров’яний тиск і надходження кисню падають, активність мозку спочатку посилюється, а потім стихає. Далі вона переходить у своєрідний режим енергозбереження. Але через кілька хвилин електрохімічна хвиля проноситься мозком. Експерти називають це «термінальною розповсюдженою деполяризацією». Драйєр описує це як своєрідне коротке замикання, подібне до того, як в автомобільному акумуляторі раптово проскакує іскра.
Драйєр вважає, що ця фаза може бути ключем до клінічної смерті. Його гіпотеза така: коли хвиля проходить через мозок, величезна кількість нервових клітин майже одночасно входить в один і той самий стан збудження. Приблизно 86 мільярдів нейронів створюють потужний миттєвий «концерт» синхронної активності. Драйєр припускає, що саме ця одночасна стимуляція може викликати відчуття, яке так часто описують люди: що все їхнє життя промайне перед очима в одну мить.
Хоча це звучить правдоподібно, це ще не доведено. Сам Драйєр наголошує в інтерв’ю, що обережність є виправданою. Ми не до кінця розуміємо, чому такий свідомий процес взагалі можливий на стадії вмирання, однак він вважає це дуже ймовірним.
Чи є передсмертні переживання захисним механізмом мозку
Деякі вчені припускають, що клінічна смерть може бути наслідком дуже давнього захисного механізму, рефлексу симуляції смерті. Багато тварин, зіткнувшись із смертельною небезпекою, завмирають, щоб збільшити шанси на виживання.
Так само людський мозок, опинившись перед безпосередньою загрозою смерті, може реагувати на екстремальну небезпеку: він вимикає відчуття зовнішньої небезпеки і натомість генерує більш мирний, спрямований всередину досвід. Це механізм, вироблений в процесі еволюції, який може захищати людину від паралізуючого страху та паніки.
Драйєр також бачить щось втішне в розповідях про переживання клінічної смерті: за його оцінками, близько 90 відсотків цих переживань сприймаються позитивно. Дедалі більше людей їх переживають, оскільки реанімація зараз є поширенішою. Навколосмертний досвід особливо поширений після успішної реанімації: згідно з одним дослідженням, близько 20 відсотків тих, хто пережив зупинку серця, пізніше змогли його описати.
Те, що саме пережив Йоганнес Айзенбергер на ношах у французькій машині швидкої допомоги, залишається незрозумілим для сучасної науки. Однак робота Драйєра та інших дослідницьких груп показує, що вмираючий мозок, принаймні електрично, може ще чинити опір смерті. Одне можна сказати напевно: він очевидно не просто «вимикається», а може стати напрочуд активним у свої останні хвилини. Чому це відбувається, досі є предметом досліджень і спекуляцій.
Джерело: tsn.ua
